«Знайшов собі заняття!» — з відразою подумав Ганс Касторп.
Відеманн завжди дивився якось сторожко, лише перед собою. Створювалося враження, ніби перед самим носом висить його «пунктик», Відеманн злісно на нього косує й через це нічого не бачить. Настирлива ідея, що заволоділа ним, поступово довела його до якоїсь сверблячої недовіри, до маніакальної жаги переслідування, і як тільки йому здавалося, ніби біля нього криється й маскується під личиною щось нечисте, він негайно викривав і ганьбив його. Де тільки міг, кидав уїдливі зауваження, ширив підозри, злословив. Словом, викривальна діяльність, спрямована на всіх тих, хто не мав його єдиної переваги, стала основним змістом життя.
Ці внутрішні причини, про які ми щойно згадували, ще більше загострювали його хворобу, оскільки ж і тут він стикався з живими істотами, що мали той самий недолік, якого був позбавлений він, Відеманн, то врешті дійшло до огидної сцени, свідком якої став Ганс Касторп і яка слугуватиме й надалі одним з прикладів того, що ми збираємось описати.
Отже, тут перебував ще один пацієнт, правда, викривати його не було в чому, все й так здавалось ясно. Він мав прізвище Зонненшайн, і оскільки важко було знайти менш удале прізвище, то особа Зонненшайна з першого ж дня стала тим пунктиком, який гойдався перед носом Відеманна; він без перестанку косував на нього та бив по ньому рукою, не для того, щоб відігнати, а для того, щоб ще більше розгойдати, адже це його ще дужче дратувало.
Зонненшайн, комерсант, як і Відеманн, також був серйозно хворим і мав розвинене почуття самолюбства. Він був привітною людиною, не дурною й навіть схильною до жартів, але Відеманна він незабаром зненавидів до болю через його в'їдливість та той пунктик, і якось серед дня усі збіглись у хол, оскільки Відеманн та Зонненшайн у нестямі та звірячій люті тягали один одного за чуба.
То було жорстоке й жалюгідне видовище. Вони лупили один одного як хлопчаки, проте з відчаєм дорослих, які встрягли у бійку. Завдаючи удари, дряпали один одному обличчя, хапали за ніс чи за горло, тримаючи в обіймах, з лютою зосередженістю каталися по підлозі, плювались, копали, штовхали, молотили один одного й кипіли від люті. Персонал, що прибіг на крики, заледве зміг розняти ворогів, які вчепились один в одного зубами та нігтями. Відеманн спльовував кров'ю, його обличчя від люті здавалося одурілим, а волосся таки справді стояло дибки. Ганс Касторп такого ще не бачив і не вірив, що подібне буває. Проте волосся Відеманна, жорстке як дріт, і далі стояло дибки, таким він і кинувся геть, а Зонненшайна, в якого ліве око запливло, а на лисині, в обрамленні кучерявого чорного волосся зяяла кривава рана, занесли в контору, де він упав на стілець і, затуливши обличчя руками, гірко заридав.
Такими були стосунки між Відеманном та Зонненшайном. Усі свідки їхньої бійки здригались по тому ще кілька годин. Напротивагу цій печальній історії навіть приємно розповісти про істинну справу чести, що також відбулася в цей час, яка до смішного відповідала цьому визначенню завдяки тій урочистій формі, в якій розгорталася. Ганс Касторп не був присутній при окремих перипетіях цієї справи, а знайомився з її плутаним та драматичним розвитком лише за документами, роз'ясненнями та протоколами, копії яких поширювалися не лише в санаторії «Берґгоф», але й по всьому кантоні, по всій Швейцарії, за кордоном, навіть в Америці, причому їх надсилали для вивчення навіть таким особам, стосовно яких можна було впевнено сказати, що вони не можуть надати і не нададуть цій історії уваги ні на йоту.
Ця справа стосувалася поляків, конфлікт чести виник у надрах польської групи, яка нещодавно утворилась у «Берґгофі», то була справжня маленька колонія, яка займала всі місця за «хорошим» російським столом (принагідно зауважмо, що Ганс Касторп уже там не сидів, а перекочував за стіл Терміни Клеефельд, потім за стіл пані Саломон і нарешті опинився сусідом панни Леві). Товариство поляків було настільки елегантним і мало такий лицарський блиск, що можна було лише дивуватися й чекати всього, що завгодно. Ця група складалася з одного подружжя, панни, що товаришувала з одним із чоловіків, решта — кавалери. Їх звали фон Жутавський, Чешинський, фон Розінський, Міхаль Лодиґовський, Лео фон Азарапетян і ще інші. Тож у санаторному ресторані, за шампанським, пан на прізвище Яполь у присутності двох кавалерів дозволив собі сказати щось неприпустиме на адресу дружини пана Жутавського, а також приятельки пана Лодиґовського, панни Крилової. Це якраз і спричинило ті кроки, дії та формальності, які складали зміст документів, що ходили по руках і розсилалися по всіх усюдах. Ганс Касторп читав:
«Заява, переклад з польського оригіналу:
27 березня 19... року пан Станіслав фон Жутавський попрохав пана доктора Антона Чешинського та пана Штефана фон Розінського звернутися від його імени до пана Казимира Яполя та згідно з усталеним кодексом чести вимагати в нього сатисфакції за наклеп та тяжку образу, завдану його дружині Ядвизі фон Жутавській паном Казимиром Яполем у розмові з панами Янушем Теофілом Ленартом та Лео фон Азарапетяном.
Коли пан фон Жутавський дізнався від третіх осіб про вищезгадану розмову, що відбулася в кінці листопада, він негайно вдався до необхідних кроків, аби здобути цілковиту впевненість щодо фактичної сторони завданої по суті образи. Вчора, 27 березня 19... року, зі слів пана Лео Азарапетяна, що був прямим свідком вищезгаданої розмови, під час якої були сказані образливі слова та розпущені інсинуації, встановлено факт наклепу та образи, що спонукало пана Станіслава фон Жутавського негайно закликати панів, які нижче підписалися, та вповноважити їх вимагати від пана Казимира Яполя сатисфакції згідно з кодексом чести.
Панове, які нижче підписалися, заявляють про таке:
1. На підставі протоколу однієї із сторін від 9 квітня 19... року, складеного в м. Львові панами Здиславом Жигульським та Тадеушем Кодиєм у справі пана Казимира Яполя, а також спираючись на висновок суду чести від 18 червня 19... року, винесеного там само, у м. Львові, за тією самою справою, обидва документи якої цілковито узгоджуються між собою та встановлюють, що пан Казимир Яполь унаслідок своїх неодноразових дій, які суперечать поняттю чести, не може вважатися джентльменом.
2. Панове, що нижче підписалися, роблять з попереднього викладу належні висновки в їхньому повному об'ємі та констатують, що пан Казимир Яполь жодним чином не входить до кола осіб, які можуть дати сатисфакцію.
3. Вони ж таки вважають для себе неможливим вести справу чести з особою, що стоїть поза поняттям чести, а також виступати в такій справі посередниками.
Тож відповідно до ситуації, що склалася, панове, що нижче підписались, привертають увагу пана Станіслава фон Жутавського до того, що видається намарним вимагати від пана Казимира Яполя сатисфакції, передбаченої кодексом чести, й радять звернутися до суду, аби таким чином перешкодити особі, котра не здатна дати сатисфакцію, якою виступає пан Яполь, і в подальшому завдавати образи чести. (Датовано і підписано):
Ганс Касторп читав далі:
«Протокол
свідків інциденту між паном Станіславом Жутавським та паном Міхалем Лодиґовським, з одного боку, й панами Казимиром Яполем та Янушем Теофілом Ленартом — з другого, що мав місце у барі курзали в Д., 2 квітня 19... року між 7:30 та 7:45 вечора.
Оскільки пан Станіслав фон Жутавський, на підставі заяви його представників панів доктора Антона Чешинського та Штефана Розінського стосовно інциденту з паном Казимиром Яполем, 28 березня 19... року, зваживши всі обставини, прийшов до висновку, що судове переслідування пана Казимира Яполя за «тяжку образу» його дружини Жутавської Ядвиги та «наклеп» на неї не дасть бажаної сатисфакції, адже:
1. Існує обґрунтована підозра вважати, що пан Казимир Яполь не з'явиться у відповідний час до суду, і його подальше переслідування в судовому порядку, внаслідок того, що він має австрійське громадянство, буде не лише утрудненим, а просто неможливим;