Таким героєм-шукачем, як пояснює дослідник, — і хіба він не правий? — є й Ганс Касторп. Саме шукач Ґрааля Парсиваль на початку своїх мандрів часто називається «Fool», «Great Fool», «Guileless Fool»[130].
Це відповідає звичайності, простоті та простакуватості героя мого роману, — властивості, які постійно йому приписуються — так ніби якесь туманне відчуття традиції змусило мене наполягати на цих якостях. І хіба Ґьотевський Вільгельм Майстер не є таким «guileless fool», звичайно, значною мірою ідентичним з автором, хоча він завжди виступає об'єктом його іронії? Ми бачимо великий роман Ґьоте, який належить до високих предтеч «Зачарованої гори», також у низці традиції легенди про шукача. Й хіба насправді німецький освітній роман (Bildungsroman), що до його типу належить як «Вільгельм Майстер», так і «Зачарована гора», є чимось іншим, аніж сублімованим та одуховненим пригодницьким романом? Шукач Ґраалю, перш ніж добудеться священної гори, повинен пережити цілу серію жахливих та загадкових випробувань у одній каплиці над дорогою, те місце зветься «Atre Périlleux»[131].
Напевне, ці пригодницькі випробування були ініціаційними обрядами, умовами наближення до езотеричної таємниці, адже завжди ідея знання, пізнання пов'язана з поняттям «іншого світу», зі смертю та ніччю. У «Зачарованій горі» багато йдеться про алхімічно-герменевтичну педагогіку, про «транссубстанціацію»; й знову ж таки я сам був тим «guileless fool», якого вела таємна традиція, адже це ті самі слова, які завжди випливають у зв'язку з Ґраальськими містеріями. Не даремно так сильно вписуються в «Зачаровану гору» вільні мулярі та їхні містерії, адже масонство є прямим відгалуженням давніх ініціаційних обрядів. Словом, «Зачарована гора» є варіацією ініціаційного храму, місцем небезпечних пошуків сенсу життя, й Ганс Касторп, мандрівець на освітній подорожі (Bildungsreisende), має вишуканих, містично-лицарських попередників; він типовий неофіт у найвищому сенсі, який добровільно, надто добровільно, йде в обійми хвороби та смерти, оскільки вже перший доторк обіцяє йому надзвичайне розуміння, пригодницький потяг — що, звісно, пов'язано з великим ризиком.
То дуже славний та дотепний коментар, який я взяв собі на підмогу, аби роз'яснити вам і самому собі свій роман — що постає такою пізньою, зрощеною з модерном, свідомою й, знову ж таки, несвідомою ланкою великого ряду традиції. Ганс Касторп як шукач Ґраалю — ви б і не подумали, коли читали його історію, і якщо я сам про це думав, то це було більше й менше, ніж думка. Може, прочитайте цю книжку ще раз саме під таким кутом зору. Тоді ви дошукаєтеся до того, що таке Ґрааль — знання, посвячення, те найвище, що його шукає не лише нехитрий герой, але й сама книжка. Ви буквально знайдете те, що шукаєте, в розділі «Сніг», коли Ганс Касторп заблукав серед смертельних вершин і снив свою сновидну поему про людей. Грааль, наш герой, якщо й не знайшов, то, принаймні, відчув уві сні, подібному на смерть, перш ніж його зі своєї височини зірвуть донизу, в європейську катастрофу: йдеться про ідею людяности, концепцію майбутньої гуманности, що пройшла через глибоке знання хвороби й смерти. Ґрааль є таємницею, але такою таємницею є, власне, й гуманність. Адже сама людина — це таємниця, й уся гуманність спирається на побожний острах перед таємницею людини.
131
Цвинтар великої небезпеки