— Так можна і ботаніком стати, — сказав хлопець до свого супутника. — Ще чого доброго захопишся цією наукою від насолоди, яку одержуєш, спостерігаючи за пробудженням природи, особливо після зимівлі тут, у вас нагорі! Та це ж тирлич жовтий, бачиш, там на схилі, а це якийсь невідомий мені різновид маленьких жовтих фіалок. А це ось жовтці, вони й унизу такі самі, з родини жовтців, та ще й махрові, надзвичайно приваблива рослина, до речі, двостатева, ось дивися, безліч тичинок та кілька зав'язей, андроцей та ґінезей, якщо пам'ять не зраджує. Обов'язково треба дістати собі деякі книжки з ботаніки, аби хоча б трохи розібратися в цій сфері життя та знання. Яким став строкатим світ!
— У червні ще й не те буде, — сказав Йоахим. — Тутешні місця відомі своїми квітучими луками. Правда, не думаю, що я цього дочекаюся. Це тебе Кроковскі напоумив займатися ботанікою?
Кроковскі? З чого це Йоахим узяв? А, так! Він згадав про доктора Кроковскі, бо той недавно в одній зі своїх лекцій заглибився в ботаніку. Оскільки помилявся б той, хто подумав, буцімто зміни, які визрівали, зайшли так далеко, що Кроковскі припинив читати лекції. Що два тижні читав він їх, як і раніше, в сурдуті, хоча й не в сандалях, які носив лише влітку й, отже, незабаром знову мав узути — що два тижні по понеділках, у їдальні, як і тоді, в перші дні, коли Ганс Касторп, увесь заляпаний кров'ю, з'явився туди із запізненням. Три чверті року говорив психоаналітик про любов та хворобу — не побагато заразом, а все маленькими порціями, від півгодини до сорока п'яти хвилин, розкриваючи перед слухачами скарби своїх знань та думок, і в усіх складалося враження, що він ніколи не закінчить і що так може тягтися до безконечности. Лекції його нагадували «Тисячу й одну ніч», правда, щораз із перервами на два тижні, крім того лекції ставали чимраз довшими, вони були цілком придатні, як казки Шехерезади, аби задовольнити цікавість нудьгуючого шаха та втримати його від насильницьких дій. За своєю неосяжністю тема доктора Кроковскі нагадувала починання, якому присвятив свої сили пан Сеттембріні — «Енциклопедію страждань», а судити про можливості варіацій теми можна було навіть із того, що лектор недавно навіть завів мову про ботаніку, точніше — про гриби... До речі, він, очевидно, трохи змінив тему, тепер мова йшла про любов та смерть, що стало для нього приводом поділитися деякими міркуваннями частково витончено поетичного, а частково — суто наукового характеру. Тож у зв'язку з цим наш учений, як завжди розтягуючи на східний манер слова та розкотисто вимовляючи «р», заговорив про ботаніку, тобто про гриби — про ці плодючі, чудернацькі форми органічного життя, породжені мороком, за своєю природою наділені плоттю й наближені до тваринного царства — продукти тваринного обміну, такі як: білок, глікоген, тваринний крохмаль — входять до їхнього складу. І доктор Кроковскі особливо зупинився на одному грибі, який своєю формою та магічною силою, яку йому приписували, прославився ще в античні часи — на зморшку, в латинській назві якого фігурує епітет impudicus[9], своїм виглядом він нагадує про кохання, а своїм запахом — про смерть. Річ у тому, що коли з шапинки impudicus'a у формі дзвіночка спливає зеленавий, липкий слиз, у якому містяться спори, від нього, як не дивно, шириться надзвичайно сильний трупний дух. А серед малоосвічених людей цей гриб досі вважається засобом, що збуджує статевий потяг.
Тут Кроковскі вже трохи перегнув палицю, виступаючи при дамах, уважав прокурор Паравант, морально зміцнілий завдяки пропаганді надвірного радника, він вирішив залишитися на весну. А пані Штер, яка також виказала твердість характеру, не зважаючи на всі спокуси самовільного від'їзду, оголосила за столом, що сьогодні доктор Кроковскі був надто обскурантським зі своїм класичним грибом. «Обскурантський», — сказала злощасна, ганьблячи свою хворобу щораз новими доказами неймовірного невігластва. Та Ганс Касторп дивувався з іншої причини: чого б це Йоахиму натякати на доктора Кроковскі з його ботанікою, вони ніколи не заводили розмов про лікаря-психоаналітика, так само, як і про Клавдію Шоша та про Марусю, — вони ніколи не згадували про нього, обходячи мовчанкою як його особу, так і діяльність. І тут раптом Йоахим називає асистента, називає з неприхованою досадою, яка, зрештою, відчувалась і в його заяві про те, що він не збирається чекати, поки заквітують луки. Чесний Йоахим був досить близьким до того, щоб утратити душевну рівновагу; його голос тремтів од подратування, звичної лагідности та поміркованости в ньому не відчувалося. Чи журився він за помаранчевими парфумами? Чи його довели до відчаю знущальні показники шкали Ґаффкі? Чи, може, він марудився сумнівами: чекати тут осени чи самовільно поїхати геть?
Насправді тут була ще й інша причина, яка викликала дратівливе тремтіння його голосу та замало не знущальний відгук на лекцію з ботаніки. Про цю причину Ганс Касторп нічого не відав чи, точніше, не знав, що Йоахим про неї знає, адже він сам, неслух і важка дитина життя та педагогіки аж надто добре про неї знав. Словом, Йоахим відкрив один негарний учинок свого брата, випадково впіймав його на зраді, досить подібній до тієї, котру він здійснив під час карнавалу, — на новій невірності, яка обтяжувалася тим, що Ганс Касторп, безперечно, зраджував уже тривалий час.
До незмінно монотонного ритму, з яким проминав тут час, до раз і назавжди встановленого розпорядку дня санаторію, який сприяв швидше той час гаяти, до розпорядку завжди незмінного, який робив дні подібними як дві краплі води, до розпорядку, тотожного самому собі, схожого із завмерлою вічністю, так що важко було навіть збагнути, як він здатний виношувати зміни, — тож до цього непорушного розпорядку дня належав, як кожен пам'ятає, обхід доктора Кроковскі всіх кімнат між пів на четверту та четвертою годиною, точніше, не кімнат, а лоджій, від шезлонга до шезлонга. Стільки змінилося тих звичайних санаторних днів, одколи Ганс Касторп, прийнявши горизонтальне життєве положення, дратувався з того, що асистент його обминає й не бере до уваги! Тодішній гість давно вже став колегою та ветераном — доктор Кроковскі дуже часто так і називав його під час своїх контрольних візитів, і якщо військове слівце, в якому асистент вимовляв «р» на екзотичний манер, тільки злегка торкаючись язиком до піднебіння, зовсім йому не личило й звучало досить огидно, як висловився був Ганс Касторп у розмові з Йоахимом, зате воно непогано пасувало до його бадьорої, по-чоловічому веселої манери триматися, що викликало благодушну довіру, проте цій манері знову-таки суперечила якась темнувата блідість, яка надавала йому дещо сумнівного вигляду.
— Ну, як життя-буття, колего? — запитував доктор Кроковскі, виходячи від варварського російського подружжя та стаючи в головах шезлонга Ганса Касторпа, а той, кого стосувалося це бадьоре звертання, склавши на грудях руки, щодня незмінно відповідав на огидні вітання вимушено-привітною посмішкою, втупившись у жовті зуби доктора, які проглядали крізь його чорну бороду. — Добре спали? — вів далі доктор Кроковскі. — Крива знижується? Сьогодні піднялася? Нічого, до весілля буде в нормі. Вітання. — І з цим словом, що звучало не менш огидно, оскільки він вимовляв його «втань», ішов він далі, до Йоахима — адже це був лишень обхід, він перевіряв, чи все гаразд.
Щоправда, часом доктор Кроковскі затримувався й довше, стояв, такий кремезний, і ввесь час по-чоловічому посміхаючись, балакав про те, про се, про відлигу, про від'їзди та приїзди, про настрій пацієнтів, добрий чи поганий, про свої особисті справи, про минуле та плани на майбутнє, аж поки казав «втань» і йшов далі, а Ганс Касторп, щоб змінити позу, закладав руки за голову і, також посміхаючись, відповідав йому, — хоча і відчував нехіть, але таки відповідав. Розмова велася притишеним голосом, і хоча скляна перегородка лоджії не сягала до верху, Йоахим не міг та й не намагався розібрати, про що вони говорять. Часом чув, як його брат підводився з шезлонга й заходив із доктором Кроковскі до кімнати, очевидно, щоб показати йому температурну криву; і там розмова, напевне, тривала ще якийсь час, судячи з того, що асистент заходив до Йоахима через двері з коридору, трохи затримавшись.