Малювання із заплющеними очима різних свинок, запроваджене одного давнього карнавального вечора найвищою інстанцією санаторію, яке відтоді набуло значного поширення, розвинулося в малювання геометричних фігур, які вимагали великого терпіння; цим фігурам присвячували свої душевні сили всі берґгофські пацієнти, часом їм жертвували навіть свою останню енергію та віддавали останні думки морібундуси. Цілими тижнями санаторій жив під знаком велемудрої фігури, що складалася ні більше ні менше як з восьми великих та малих кіл та декількох уписаних один в один трикутників. Завдання полягало в тому, щоб зразу, не відриваючи олівця від паперу, одним махом відтворити цю складну планіметричну побудову, але ще вищим досягненням уважалося відтворити ту саму форму, проте із щільно зав'язаними очима, що врешті, коли знехтувати деякі огріхи відносно краси, вдавалося лише прокуророві Параванту, який був головним прихильником цього хитромудрого заняття.
Ми знаємо, що він захоплювався математикою, знаємо від самого надвірного радника, нам відома також і соромлива причина цієї пристрасти; ми вже чули похвалу її заспокійливого впливу, що охолоджує кров та притлумлює плоть, і якби такі заняття набули великого поширення, то певні заходи, вжиті зовсім недавно, напевне, були б цілком зайвими. Вони полягали головним чином у тому, що тепер проходи між поруччям балкона та скляними перестінками, що до нього не досягали, були перегороджені дверцятами, і масажист під грайливі усмішечки зачиняв їх на ніч. Саме тому значно виріс попит на кімнати другого поверху, що містилися над верандою, оскільки якщо перелізти через балюстраду, а потім видертись на скляний дах, то можна було переходити з балкона на балкон, оминаючи оті дверцята. Але запровадження такої дисциплінарної новації відбулося не через прокурора. Тяжка спокуса, яку він спізнав через приїзд єгипетської Фатьми, була вже давно подолана, вона виявилась останньою, яка терзала його земну природу. З того часу він з подвійним запалом кинувся в обійми ясноокої богині математики, про заспокійливу дію якої надвірний радник міг говорити в таких високоморальних тонах, і заглибивсь у розв'язок проблеми, якій віддавав усі свої помисли як удень, так і вночі, усе своє завзяття та оту суто спортивну впертість, із яким він колись перед своєю вже стільки разів продовженою вимушеною відпусткою, що загрожувала перейти на відставку, викривав бідних зловмисників; цією проблемою була ні більше ні менше як квадратура круга.
Отже, цей чиновник, вибитий зі звичної службової колії, займаючись своїми математичними студіями, прийшов до переконання, що ті докази, за допомогою яких наука наполягає на позірній нерозв'язності цієї задачі, є безпідставними й що мудре провидіння саме тому вилучило прокурора зі світу тих, хто живе внизу, й помістило сюди, нагору, що воно обрало саме його, Параванта, для перенесення цієї трансцендентної проблеми з неба на землю, аби по-земному точно її розв'язати. Отакі справи. Коли б і де Паравант перебував, він не випускав з рук циркуля, без перестанку щось там вираховував, мережачи неймовірні стоси паперу кресленнями, літерами, цифрами, алгебраїчними символами, й на його засмаглому обличчі, що на вигляд аж пашіло здоров'ям, постійно був відсутній та впертий вираз одержимого маніакальною ідеєю. З гнітючою одноманітністю говорив він про число «пі», яке виражало таке важливе відношення, про цей клятий дріб, який недостойний геній простого рахівника Захарія Дазе якось визначив з точністю до двохсотого знака десяткового дробу — і, до речі, цілком даремно, адже за таких малих величин можливість наближення до недосяжно точного числа виявилася настільки незначною, що її можна було визнати, по суті, такою самою, як і до того. Всі тікали від замученого мислителя, оскільки, той, кого йому вдавалося приперти до стіни, змушений був витримувати потоки прокурорського красномовства, метою якого було збудити в слухача гуманну чутливість та сором за осквернення людського духу невиліковним ірраціоналізмом цього містичного відношення. Безплідність постійного множення діаметра на «пі», щоб визначити довжину кола, та піднесення радіуса до квадрата, щоб знайти площу круга, викликали в прокурора напади гірких сумнівів, чи, часом, не внаслідок якоїсь помилки людство затруднило для себе розгадку цієї таємниці з часів Архімеда, адже, можливо, розгадка її по-дитячому проста? Ну хіба ніяк неможливо вирівняти коло, а, отже, і зігнути в коло будь-яку пряму? Часом Паравантові здавалося, що до одкровення всього один крок. Увечері його часто бачили в спорожнілій, заледве освітленій їдальні, він сидів за своїм голим столом, уже без скатертини, й акуратно викладав шматок мотузки, надаючи їй форму кола, потім раптовим рухом, так ніби хотів застати когось зненацька, витягував її в пряму, але тут-таки, важко спершись головою на руки, заглиблювавсь у похмурі думи. Надвірний радник принагідно допомагав йому під час понурого вовтузіння з мотузкою й загалом підтримував його дивацтва. Та й до Ганса Касторпа звертався цей мученик зі своєю улюбленою гризотою, і не раз, оскільки зустрічав з його боку дружнє розуміння та співчуття щодо спроб розгадати таємницю кола. Він показав Гансові Касторпу наочне зображення клятого «пі», надзвичайно витончене креслення, де з великою старанністю та максимально можливим наближенням між уписаними та описаними багатокутниками з безліччю крихітних сторін було якось-таки втиснуте коло. А залишок, знаменита крива, що немовби якась ефірно-духовна невловність, вислизала від визначень нашого розуму, що намагався охопити його обрахуванням, — оце, сказав Паравант, нижня щелепа якого злегка тремтіла, і є знамените «пі». Проте Ганс Касторп, з усією своєю сприйнятливістю, був усе-таки не настільки схвильований непоступливістю таємниці «пі», як його співбесідник, цю непоступливість він називав вибриком кола, порадив панові прокурору не надто перейматися через гру в піжмурки з її визначеннями й завів мову про непротяжні поворотні точки, з яких, власне, й складається коло — від свого неіснуючого початку до неіснуючого кінця, а також про веселу меланхолію замкненої в собі вічности; він говорив про це з таким спокійним благоговінням, що навіть на якийсь час був заспокійливо вплинув на прокурора.
Зрештою особливості характеру доброго Ганса Касторпа не раз робили його довіреною особою того чи того мешканця санаторію, одержимого нав'язливою ідеєю та потерпаючого від того, що легковажна більшість людей не цікавиться його одкровеннями. Один колишній скульптор з австрійської провінції, вже літня людина, сивовусий, блакитноокий, з орлиним носом розробив план у сфері фінансової політики, виклавши його каліграфічним почерком та відзначивши найважливіші пункти підкресленнями сепійною фарбою. План полягав у тому, щоб зобов'язати всіх передплатників газет здавати першого числа кожного місяця старий газетний папір із розрахунку по 40 грамів за день, що дало б на рік 14 тисяч грамів, а за двадцять років — 288 кг, і якщо рахувати кіло по 20 пфенігів, становило б суму 57 марок 60 пфенігів. При п'яти мільйонах передплатників, повідомлялося далі в меморандумі, за двадцять років буде здано газетного паперу на колосальну суму 288 мільйонів марок, дві третини цієї суми можна буде пустити на нову передплату, а остання третина — близько 100 мільйонів марок — піде на гуманітарні потреби, як, наприклад, на фінансування народних туберкульозних лікарень, на підтримку талантів у скруті тощо. План був ретельно розроблений — аж до графічного відображення вираженої в сантиметрах таблиці, за якою відповідна установа щомісячно збиратиме макулатуру та вираховуватиме її вартість, а також особливих формулярів, за якими має оплачуватися зданий папір. План був усебічно збалансованим та обґрунтованим. Нерозумна розтрата й знищення газетного паперу, який необізнані люди спалюють чи викидають на смітник, є державною зрадою щодо наших лісів, нашої економіки. Берегти папір, ощадити папір означає берегти целюлозу, лісонасадження, людський матеріал, що розтрачується на обробку целюлози та виготовлення паперу, так, як і людський матеріал, і капіталовкладення. А оскільки вартість макулатури зростає в декілька разів, коли її переробляють на обгортковий папір та на картонажні вироби, то вона виявляється одним із провідних економічних факторів та джерелом значних надходжень державного й комунального оподаткування, таким чином має зменшитися податковий тягар самих передплатників. Словом, план був добрим, проти нього нічого не можна було закинути, і якщо в ньому й відчувалася якась лячна марнота та недолуга похмурість, то причиною був саме той збочений фанатизм, із яким колишній митець обстоював економічну ідею й виступав лише за неї, причому в глибині душі ставився до цієї ідеї, очевидно, так несерйозно, що навіть не робив жодної спроби її здійснити... Схиливши голову набік та киваючи, Ганс Касторп слухав, як скульптор з гарячковим пафосом пропагує перед ним свою рятівну економічну ідею, водночас намагаючись збагнути причину того презирства та відрази, які перешкоджають йому підтримати винахідника в його боротьбі з людською безтурботністю.