Всі хотіли ще музики, і це бажання було задоволене: зі скриньки залунав людський голос, чоловічий, м'який і потужний водночас, це співав під акомпанемент оркестру славетний італійський баритон — і тут уже не могло бути мови про якусь приглушеність чи віддаленість: чудовий голос звучав з усією повнотою свого природного об'єму та з переконливою силою; і якщо вийти в одну з сусідніх кімнат та не бачити того апарата, створювалося враження, ніби в салоні стоїть сам артист із плоті й крови та, тримаючи в руках ноти, співає. Він виконував бравурну оперну арію своєю мовою: «Eh, il barbiere. Di qualita, di qualita! Figaro qua, Figaro la, Figaro, Figaro, Figaro!»[109]
Слухачі просто вмирали від сміху, слухаючи його фальцетуюче parlando[110] та контраст цього могутнього голосу й віртуозної скоромовности.
Знавці могли із захопленням стежити за його мистецтвом фразування та за технікою дихання. Майстер підкоряти публіку, віртуоз цієї італійської манери «da capo», так тяг передостанню ноту перед заключною тонікою, очевидно, рвонувшись до рампи та здійнявши руку, що мимоволі залунали вигуки «браво» навіть ще до того, як він замовк. То було просто чудесно.
Але це ще було не все. Валторна зі шляхетною стриманістю виконала варіації на тему народної пісні. Сопраністка, заливаючись солов'єм, виводячи трелі та стакато, з ніжною свіжістю та точністю виконала арію з «Травіати». Дух скрипаля зі світовою славою під акомпанемент рояля, що звучав сухо, як спінет, виконав, немовби за пеленою туману, один із романсів Рубінштайна. З чарівної скриньки, що просто кипіла звуками, лунали дзвони, глісандо арф, дзвінкі сурми та барабанний дріб. На завершення поставили платівки з танцювальною музикою. Серед них виявилося навіть декілька зразків найновішого імпортного типу, зі смаком екзотики портових кнайп, а також танго, покликане перетворити віденський вальс у танець дідусів та бабусь. Дві пари, які вже опанували модні «па», продемонстрували на килимі своє вміння. Попередивши, що кожною голкою можна скористатися лише один раз та що з платівками треба поводитися так само обережно, як із «сирими яйцями», Беренс пішов собі. Ганс Касторп зайнявсь апаратом.
Чому саме він? Так трапилося. Стримано й сухо оголосив він тим, хто після того, як надвірний радник пішов, хотіли перейняти на себе зміну голок та платівок, умикання та вимикання струму: «Залиште цю справу мені!» Потім відтіснив їх від апарата, й вони байдуже поступилися, по-перше, тому що в нього був такий вигляд, буцімто він давно вже вміє поводитися з грамофоном, і по-друге, надто мало цікавилися тим, хто саме керує джерелом їхнього задоволення, й радше хотіли б одержувати це задоволення без жодних клопотів та обов'язків, поки воно набридне.
Та Ганс Касторп поводився зовсім інакше. Під час демонстрації надвірним радником нового надбання, хлопець мовчки стояв у задніх рядах, він не сміявся, не висловлював бурхливо своє захоплення, але схвильовано стежив за концертом, пощипуючи за звичкою двома пальцями свою брову. В якомусь неспокої переходив він з місця на місце за спиною публіки, виходив у бібліотечну кімнату, щоб послухати звідти, потім, заклавши руки поза спиною, з відлюдькуватим виразом обличчя зупинився поряд з Беренсом, не відводячи очей від скриньки та пильнуючи за його нехитрими маніпуляціями. Нараз йому подумалося: «Стій! Увага! Нова епоха! Й це прийшло до мене?!» Ганса Касторпа охопило цілком ясне передчуття нової пристрасти, зачарування, нової любовної ноші. Не інакше почувається юнак з рівнини, коли з першого погляду на дівчину в його серце впинається зубчаста стріла Амура. Й тут-таки всіма кроками Ганса Касторпа стали керувати ревнощі. Суспільна власність? Але млява цікавість не має ні права, ні сили чимось володіти. «Залиште цю справу мені», — процідив він крізь зуби, й вони спокійно погодилися. Ще трохи потанцювали під легку музику, замовили платівку з сольним співом, потім оперний дует, потім «Баркаролу» з «Казок Гофмана», річ вельми приємну для слуху, і коли він зачинив кришку скриньки, вони, трохи збуджені, розійшлися, балакаючи, щоб полежати в спокої на повітрі. А він тільки й чекав на цю хвилину. Пацієнти залишили після себе суцільний гармидер — відчинені коробочки з голками, альбоми, розкидані платівки. На них це було схоже. Він удав, ніби йде разом з ними, але на сходах тихцем відстав, повернувся до салону, зачинив усі двері й провів там півночі, забувши про все на світі.
Ганс Касторп ознайомився з новим надбанням, у спокої переглянув скарбницю доданого до нього репертуару, що містивсь у важких альбомах. Їх було дванадцять, двох розмірів, по дванадцять платівок у кожному, на багатьох з цих дисків, помережаних густою коловидною нарізкою, був двосторонній запис, не лише тому, що деякі музичні твори займали обидві сторони, але й тому, що на багатьох платівках були записані два різні виступи. Й ці чорні диски з таємними можливостями, захованими в них, до яких ще треба було добутися, спершу здавалися чимось таким, що важко було охопити, і в цьому розмаїтті він навіть губився. Щоправда, програв більше двох десятків платівок, і щоб його не почули в нічній тиші та й щоб нікому не заважати, він користувавсь особливими ковзаючими голками, які пом'якшували звук; але то була заледве восьма частина того, що зусібіч притягало й манило його. Насьогодні доводилось обмежитися читанням назв, і лише час від часу вмикати чарівну скриньку, щоб, уклавши в неї один із зразків цієї німої кружальної графіки, дати їй можливість утілитися в звуки. На перший погляд усі ці ебонітові диски відрізнялися лише строкатою етикеткою в центрі і більше нічим. Усі вони мали зовсім однаковий вигляд, кожен був помережаний концентричними колами, що, на деяких доходили до самої середини, а в інших не доходили; і все-таки в тонкому відбитку ліній крилася надзвичайно різноманітна музика, плоди натхненної творчости з усіх її галузей, ще й надодачу у вишуканому виконанні.
Тут було досить багато увертюр та окремих п'єс зі світу високого симфонічного мистецтва у виконанні знаменитих оркестрів під керівництвом уславлених диригентів. Потім цілий ряд пісенних збірок, пісні співали під акомпанемент рояля артисти великих оперних театрів — і не лише пісні, що є високохудожніми витворами творчої думки окремих композиторів, але й скромні народні пісні, й, нарешті, твори, що ніби стояли посередині між цими двома жанрами, оскільки, хоча й були творами натхненного мистецтва, автор переживав їх та творив, спираючись на істинне, побожне проникнення в дух і душу народу; ми маємо на увазі, так би мовити, штучні народні пісні, причому слово «штучні» жодною мірою не повинно применшувати їхньої задушевности; одну з них Ганс Касторп знав ще з дитинства, й тепер вона, внаслідок якоїсь своєї загадкової багатозначности, стала особливо близька його серцю; до цієї пісні ми ще повернемося. Що ж там ще було чи, точніше, чого там ще тільки не було! Опер — скільки завгодно. Ціла інтернаціональна когорта відомих співаків та співачок у супроводі оркестру, який делікатно відступав на задній план, присвятила ретельно відпрацьований божественний дар своїх голосів виконанню різноманітних арій, дуетів, цілих ансамблів із цілком різних областей та епох музичного театру: тут були й захоплюючі твори півдня, чия особлива краса вирізнялася шляхетністю та водночас безтурботністю, й німецький оперний світ з притаманним для його національного характеру лукавством та демонізмом, і французька опера з її величністю та комедійністю. Й це все? О, ні! Далі йшла ціла серія творів камерної музики, квартети, тріо, сольні номери для скрипки, віолончелі, флейти, а також вокальні із супроводом скрипки, флейти, та суто фортеп'янні п'єси — все це, не кажучи вже про просто розважальну музику, про куплети, про платівки із записами з нагоди різних урочистостей чи то окремих виступів маленьких оркестрів, для яких була потрібна трохи грубіла голка.
Усамітнившись у музичній кімнаті, Ганс Касторп ознайомився з усім цим багатством, упорядкував його і більшу частину довірив інструменту, який пробуджував його до озвученого життя. До себе нагору він пішов дуже схвильованим, приблизно такої самої пізньої пори, як і після першого застілля з блаженної велично-братерської пам'яті Пітером Пеперкорном, і від другої до сьомої йому все снилась ота чарівна скринька. Вві сні він бачив, як беззвучно обертається диск навколо штифта й згодом так швидко, що втрачалися його обриси; то було не лише шалене обертання, але й своєрідне бокове похитування; здавалося, що важіль, який несе голку й під яким пробігав диск, пружно коливається й дихає, що, очевидно, дуже пасувало для відтворення vibratio та portamento смичкових інструментів, а також людського голосу; але й уві сні, не менше, ніж наяву, залишалося незрозумілим, чому саме лише ковзання по тонкій, як волосинка, борозенці над акустично порожнім простором та хитка плівка мембрани можуть відроджувати складні та різноманітні поєднання звукових тіл, що переповнювали внутрішній слух сплячого.
109
Ось він, цирюльник. Високого класу, високого класу. Фігаро тут. Фігаро там, Фігаро, Фігаро, Фігаро!