— Мене послав містер Нострум, — сказала Ґвендолен. — Містер Вільям Нострум.
Двері перестали зачинятися.
— Он як, — сказав містер Беслем. — Тоді заходьте. Сюди.
У тісній кімнатці були лише чотири стільці та стіл, решту простору займали хаотично порозкидувані, вкриті товстим шаром пилюки ящики з опудалами тварин.
— Сідайте собі десь, — неохоче запропонував містер Беслем.
Кет обережно сів і спробував дихати не надто глибоко — окрім запаху пива від містера Беслема, у кімнаті відчувався слабкий запах гнилизни та якогось маринаду. Кет подумав, що за деякими опудалами тварин з колекції господаря будинку доглядали не зовсім добре. А от Ґвендолен запах, схоже, зовсім не турбував. Вона сіла, немов щойно зійшла з картини, на якій була зображена надзвичайно красива дівчина: фалди на її сукні кремового кольору акуратно спадали до землі, а капелюх із широкими крисами прикривав золоте волосся. Вона суворо глянула на містера Беслема.
— Ваше оголошення написане з помилками.
Містер Беслем опустив свої очі святого Бернарда й жартома розвів руки:
— Я знаю. Знаю. Не хочу, щоб мене сприймали серйозно. А ви чого прийшли? Містер Вільям Нострам не розповідає мені про свої плани. Я всього лише скромний постачальник.
— Мені потрібно дещо у вас придбати, — сказала Ґвендолен.
Кетові було нудно слухати, як Ґвендолен торгується з містером Беслемом за інгредієнти для чарів. Господар нишпорив у ящиках з опудалами тварин, вишукуючи всяку всячину, загорнуту в газети. Тут були: очі тритонів, язики змій, кардамони, чемериця, мумії, селітра, моллінезія й усілякі смоли, що, скоріш за все, слугували захистом від смороду. Містер Беслем загинав ціну, яка була значно вища, аніж змогла б заплатити Ґвендолен. А вона була сповнена рішучості витратити свої п’ять шилінгів із якнайбільшою вигодою. Містер Беслем, здавалося, мав зовсім іншу думку з цього приводу.
— Ти не зможеш витратити більше грошей, аніж у тебе є, — роздратовано сказав він.
— Я знаю ціну речам, — заперечила Ґвендолен.
Вона скинула капелюх. Розклала маленькі газетні згортки по дну, й знову акуратно одягла його на голову.
— Мало не забула! Мені потрібно ще трохи драконячої крові, — сказала вона.
— О-о! — зітхнув містер Беслем, сумно похитавши головою (його обвислі щоки затрусилися). — Використовувати драконячу кров заборонено, юна леді. Ти повинна це знати. Я не певен, що зможу дістати для тебе бодай трішки.
— Містере Нострам, а правдивіше, обидва містери Нострами, сказали мені, що ви можете роздобути все, — сказала Ґвендолен. — Вони вважають вас найкращим агентом, що траплявся їм. Тим паче, мені вона потрібна не зараз. Я хочу зробити замовлення.
Містер Беслам був задоволений, що його похвалили обидва брати Нострами, але сумніватися все ж таки не переставав.
— Драконяча кров потрібна тому, хто хоче робити дуже сильні чари, — сказав він жалібно. — Така юна леді, як ви, не зможе вчинити нічого подібного.
— Я б не була такою впевненою, — сказала Ґвендолен. — Щоб ви знали, я навчаюся на курсах Найвищої Магії й про всяк випадок хочу мати драконячу кров.
— Вона коштує дуже дорого, — застеріг її містер Беслем. — Це коштовно. Торгувати нею ризиковано, і я не хочу порушувати закон.
— Я можу заплатити за неї, — сказала Ґвендолен. — Щоправда, частинами. Зараз віддам вам п’ять шилінгів, а решту заплачу через тиждень.
Містер Беслем не міг відкинути таку пропозицію. Ґвендолен поглядом показала Кетові, як він дивиться на королівську монету, і малий зрозумів, що той містер Беслем бачить перед собою не гроші, а довгий ряд кухлів, наповнених пивом з пінкою.
— Домовилися, — сказав містер Беслем.
Ґвендолен приязно усміхнулася й підвелася. Кет із радістю також схопився на ноги.
— А ви, молодий джентльмене? — догідливо запитав містер Беслем. — Чи не хочете ви трохи повправлятися в некромантії?
— Він лише мій брат, — сказала Ґвендолен.
— Ага, зрозумів, — сказав містер Беслем. — Напевне, й справді, він всього лиш ваш брат. Що ж, на все добре. Приходьте знову, будь-коли.
— Коли ви матимете драконячу кров? — запитала його Ґвендолен уже на порозі.
Містер Беслем подумав.
— Можливо, за тиждень.
Обличчя Ґвендолен розквітло.
— Оце оперативність! Я була впевнена, що ви чудовий постачальник, але не думала, що отримаю її так швидко. Звідкіля її завозять до вас?
— Я дуже радий, що вгодив вам, юна леді, — сказав містер Беслем. — Кров привозять з іншого світу, але звідки саме, це комерційна таємниця.