— Добре, — лагідно сказала Ґвендолен.
7
Суботній ранок видався сльотавим. Ґвендолен, як завжди, замкнулася у своїй кімнаті, а Кет знову не знав, що робити. Він підписав для місіс Шарп листівку з видом замку, але це зайняло всього десять хвилин. Надворі було занадто мокро, щоб прогулятися на пошту і відправити поштівку. Він сидів на нижній сходинці й роздумував над усім потроху, коли надійшов Роджер.
— Як добре, що я тебе побачив, — сказав Роджер. — Джулія не хоче грати у солдатики. Ходімо зі мною?
— Я не вмію… У мене не вийде так, як у вас… — сказав Кет.
— Але це не має значення, — сказав Роджер. — Направду, жодного значення.
Але це мало значення. Як би хитромудро не розставляв Кет своїх олов’яних солдатиків, щойно Роджер вів свою армію у наступ, солдатики Кета падали, немов кеглі. Групи, загони, батальйони… Кет вдавався до відчайдушних спроб врятувати своє військо, навіть зачерпував їх коробкою, наче совком, але вони, здавалося, вміли лише відступати. Через п’ять хвилин у нього залишилося всього троє солдатів, та й ті ховалися за подушкою.
— Це якось неправильно, — сказав Роджер.
— Мабуть, так, — зітхнув Кет.
— Джуліє, — покликав сестру Роджер.
— Ну чого тобі? — запитала Джулія.
Вона якраз вмостилася в обшарпаному кріслі, і примудрялась водночас смоктати льодяник, читати книжку «Руки лам» та ще й плести. Не дивно, що її плетиво нагадувало піджак для жирафа з брудними плямами сірого кольору.
— Ти можеш примусити солдатів Кета наступати? — спитав Роджер.
— Я читаю, — сказала Джулія, обсмоктуючи льодяник. — Книжка надзвичайно цікава. Один із головних героїв заблукав, а всі інші думають, що загинув.
— Ну будь ласочка! — благав Роджер. — Якщо ти не допоможеш нам, я зараз скажу, чи він загинув.
— Якщо ти мені це скажеш, я перетворю твоє спіднє на кригу, — люб’язно пообіцяла Джулія. — Ну добре вже, добре.
Не відриваючи очей від книжки й навіть не виймаючи льодяник із рота, вона вийняла з кишені свою хустинку й зав’язала на ній вузол. Потім поклала її на підлокітник свого крісла і продовжила плести. Олов’яне військо Кета, що досі нерухомо лежало на підлозі, враз підвелося і почало поправляти свої мундири. О, так краще! Хоча Кет все одно не міг керувати солдатами, лише переставляти їх власноруч. Солдатам це було не до вподоби. Щоразу, коли величезна рука Кета зависала над ними, вони завмирали від жаху. Кетові навіть здалося, що один із них від страху знепритомнів. Врешті-решт йому вдалося вишикувати своє іграшкове військо і битва почалась. Здавалося, що солдати знали, як їм вести бій. У Кета була ще одна рота у резерві, за подушкою, і він вирішальної миті виставив її супроти правого флангу Роджерового війська. Солдати противника мужньо протистояли атаці, а от військо Кета, щойно з’являлася нагода, кидалося навтьоки. Через деякий час усі вони вже переховувалися за подушкою, а солдати Роджера їх немилосердно сікли на капусту. Битва була завершена, але переможець аж репетував від люті та розпачу!
— Джуліє, твої солдати завжди тікають!
— Я б на їхньому місці також утікала, — відповіла Джулія, а потім поклала своє плетіння на розкриту сторінку у книжці. — Я взагалі не розумію, чому всі солдати так не роблять.
— Ну Джуліє, будь ласочка, зроби їх трохи хоробрішими, — попросив Роджер.
— Це несправедливо щодо Еріка. Ти лише попросив, щоб я примусила їх наступати, — вперлася Джулія.
У цю хвилю в прочинених дверях з’явилася голова Ґвендолен.
— Покличте Еріка, — сказала вона.
— Він зайнятий, — сказав Роджер.
— Це не має значення, — відповіла Ґвендолен. — Мені потрібно з ним поговорити.
Джулія спрямувала на Ґвендолен спицю і намалювала нею хрест. На кілька секунд він завис у повітрі, збільшуючись у розмірах.
— Геть звідси, — просичала Джулія, — забирайся!
Побачивши хрест, Ґвендолен позадкувала й втекла, зі всієї сили гримнувши дверима. Джулія, блаженно усміхаючись, скерувала тепер свою спицю на олов’яне військо Кета:
— Бийтеся далі, — сказала вона. — Я додала у їхні серця мужності.
Коли пролунав гонг на обід, Кет пішов до Ґвендолен з’ясувати, навіщо він був їй так потрібен. Ґвендолен виглядала зосередженою, переглядаючи товсту сучасну книжку. Кет схилив голову набік і прочитав: «Потойбічні світи. ІІІ серія» Цієї миті Ґвендолен злісно зареготала.
— О, тепер я знаю, як діяти! — вигукнула вона. — Це навіть краще, ніж я сподівалася!