— Звичайно ж, вона чаклунка, — сказав він. — А ти що, ні?
— Святе небо, ні! — вигукнула Джанет. — Хоча я, напевно, стала б нею, якби завжди жила тут. Відьми ж у вас частенько зустрічаються, еге ж?
— І відьмаки та некроманти, — сказав Кет. — Але чарівники та маги трапляються рідше. Я думаю, містер Сондерс — маг.
— Цілителі, знахарі, шамани, мольфари, ворожбити? — швидко запитала Джанет. — Босоркані, факіри, відьмаки? Їх також хоч греблю гати?
— Більшість із них живе серед простих людей, — пояснив Кет. — Потороча — взагалі брутальна особа. А справжні маги — дуже сильні й розумні.
— Зрозуміло, — сказала Джанет.
Вона замислилася на хвилинку, а потім якось по-хлопчачому скочила з ліжка. Ґвендолен так ніколи б не зробила.
— А влаштуймо обшук, — сказала вона, — на той випадок, якщо люба Ґвендолен була такою доброю, і залишила нам цидулку.
— Ти покладаєш на неї надто великі надії, — сказав Кет невтішно. — Як ти думаєш, де вона зараз?
Джанет подивилася на нього і побачила розпач у його очах.
— Пробач, — сказала вона. — Я більше не буду. Але ти ж розумієш, чому я на неї розгнівана? Схоже, вона закинула мене сюди, а сама подалася деінде. Сподіваймося, вона має для цього вагому підставу.
— Вони відлупцювали її черевиком і відібрали чаклунський дар, — сказав Кет.
— Угу, ти це казав, — розсіяно відповіла Джанет, продовжуючи висувати шухляди позолоченого туалетного столика. — Я вже боюся отого Крестомансі. Ти впевнений, що у неї відібрали здатність чаклувати? Якщо це справді так, то як вона могла все це зробити?
— Я цього також не розумію, — сказав Кет і собі зайнявся пошуками. Тепер він віддав би свого мізинця за одне-однісіньке слово від Ґвендолен. Хлопець почував себе жахливо самотнім.
— Чому ти ходила у ванну? — запитав він і подумав, що не завадило б і там пошукати.
— Насправді, я не знаю. Але пам’ятаю, що прокинулася саме там, — сказала Джанет, витягуючи з нижньої шухляди пучок заплетеного в косу волосся. — Здавалося, ніби мене протягли крізь живопліт, голу-голісіньку, тому я дуже змерзла.
— А чому ти була роздягнена? — запитав Кет, марно перебираючи спідню білизну Ґвендолен.
— Минулої ночі було досить спекотно, — сказала Джанет. — Тому й роздяглася. Отож я блукала замком, намагаючись збагнути, куди мене занесло? А коли зайшла у цю казкову кімнату, то вирішила, що мене перетворили на принцесу. На ліжку лежала нічна сорочка, і я її накинула на себе.
— Але ж ти її одягла задом наперед, — сказав Кет.
Джанет якраз переглядала речі, що стояли на полиці над каміном. Вона зупинилася й почала пильно вдивлятися у стрічки на нічній сорочці.
— Серйозно? О, я напевне, помилюся іще не один раз. Тільки глянь на цей вишуканий гардероб! Треба покопирсатися у її шафі. Отож я знову вийшла у довгий зелений коридор, але від страху мене почало трясти і нудити. Тому, довго не думаючи, я швиденько повернулася до ліжка й лягла спати. Мені так хотілося вірити, що це все був лише поганий сон. Але натомість з’явився ти. Знайшов що-небудь?
— Ні, — сказав Кет. — Але ще залишилася її коробка.
— Мабуть, те, що ми шукаємо, там, — сказала Джанет.
Вони присіли навпочіпки й відкрили коробку. Речей всередині було небагато. Кет знав, що Ґвендолен мала звичку брати з собою усе необхідне. Отже, тут лежали дві книжки з основ магії: «Елементарні закляття» та «Магія для початківців» і кілька листків приміток, написані широким, круглим почерком Ґвендолен.
— У неї почерк достоту як мій. Чому вона не взяла зі собою ці книжки?
— Напевне, вони для початківців, а вона вже досягла високого рівня у вивченні магії.
Вона відсунула книжки та записи вбік, і з них випала червона книжечка зі сірниками. Джанет підняла її, відкрила й побачила, що половина сірників уже спалені, хоча навіть не були витягнуті з книжечки.
— Щось мені підказує, що тут якесь закляття, — сказала вона. — А що це за листи?
— Напевне, це любовні листи моїх батьків, — сказав Кет.
Заадресовані листи досі лежали в конвертах з марками. Джанет вмостилася на килимі, поклала їх перед собою і почала переглядати.
— Ці чорні марки вартістю одне пенні кожна. На кожній із них зображено обличчя якогось чоловіка, схожого на короля. Хто зараз править країною?
— Карл Сьомий, — відповів Кет.
— А хіба не Георг? — запитала Джанет.
Та піднявши голову, зустрілася зі здивованим поглядом Кета, й знову втупилася у листи.