— Я бачу, твої батьки обоє мали прізвище Чант. Чи не були вони двоюрідними сестрою та братом, от як мої батьки? Моя бабуся була проти їхнього одруження, адже довкола говорили, що такі шлюби нещасливі.
— Я не знаю… Еееее… Можливо… Принаймні вони були вельми схожі між собою, — сказав Кет і ще більше відчув свою самотність.
Джанет також було самотньо. Вона запхнула крихітну книжечку з дев’ятьма сірниками під рожеву стрічку, якою були акуратно перев’язані листи, адресовані Керолайн Чант (як і Гвендолен, вона любила чистоту і порядок), і сказала:
— Обидві високі й світловолосі, з блакитним очима. Мою маму також звуть Керолайн. Кете, я, здається, починаю дещо розуміти. Ну ж бо, Ґвендолен, підкажи нам, де шукати.
Сказавши це, Джанет висипала на килим увесь вміст коробки Ґвендолен: теки, папери, письмове приладдя, стиральні гумки і сумку з написом: «Сувенір із Блекпула». На дні скриньки був схований рожевий аркуш паперу, списаний каліграфічним почерком Ґвендолен.
— Я знала, що знайду щось, — радісно крикнула Джанет, витріщившись на списаний листок. — Так я й думала! Вона така ж потайна, як і я!
Вона поклала лист на килим, щоб і Кет зміг прочитати написане. Ґвендолен писала:
«Дорога моя Заміно, я змушена покинути це жахливе місце. Ніхто мене тут не розуміє. Ніхто не помічає мого таланту. Ти незабаром це зрозумієш, бо позаяк маєш бути моєю точною копією, отож будеш і відьмою. Вони не знали про всі мої можливості, бо я добре приховувала їх. Якось мені стало відомо, як можна переселитися в інший світ, і я туди втекла у пошуках кращого життя. Я знаю, що буду там королевою, як мені колись напророчили. Існують сотні інших світів, одні кращі за інші. Вони утворюються тоді, коли відбувається якась велика історична подія, грандіозна битва або землетрус, в результаті яких можуть виникнути дві інші речі. Хоч вони виникають одночасно, проте існувати разом не можуть, тому світ розколюється на два світи, які опісля стають іншими. Я знаю, що у різних світах існують інші Ґвендолен. Одна з них прийде сюди, коли я піду, бо тут утвориться пустота, яка затягне її. Проте не журися, моя люба Заміно, якщо твої батьки ще живі. Якась інша Ґвендолен прийде і на твоє місце, щоб стати тобою. Адже ми всі дуже розумні. Вірю, що ти зможеш перетворити життя Крестомансі на пекло, а я тобі буду дуже вдячна за це.
P. S. Твоя люба Ґвендолен.
P.P. S. Спали це.
Скажи Кетові, мені дуже прикро, але йому доведеться виконувати все, що накаже йому містер Нострам».
Прочитавши це, Кет безвільно опустився на килим поруч із Джанет. Він зрозумів, що вже ніколи не побачить Ґвендолен. Схоже, йому тепер доведеться назавжди бути з її заміною. Коли ти знаєш людину так, як Кет знав Ґвендолен, то навіть найточніша копія не зможе її замінити. По-перше, Джанет не чарівниця. По-друге, у неї зовсім інший вираз обличчя. Та й Ґвендолен ні за що на світі не дозволила б, щоб її отак перекинули в інший світ. Джанет була більше схожа на нього — спокійна, тиха й врівноважена.
— Цікаво, як мама й тато сприймуть мою заміну? — сказала, вона й усміхнулася крізь сльози. Та наступної миті опанувала себе і запитала: — Ти не заперечуватимеш, якщо я не спалюватиму цього листа? Це єдиний доказ, що я не схибнута дівчина Ґвендолен, яка вирішила, що вона — Джанет Чант. Можна мені заховати цього листа?
— Цей лист належить тобі, — сказав Кет.
— І твоїй сестрі, — сказала Джанет. — Нехай Бог благословить її маленьку, солоденьку, брехливу душу! Не ображайся на мене, Кете. Я захоплююся нею! Вона вміє широко мислити. Тобі також слід захоплюватися нею. Ану, подивимося, чи у кімнаті твоєї сестрички знайдеться добрий сховок для мого листа. Мені буде спокійніше, якщо вона його не знайде.
Джанет, не випускаючи листа з рук, стрибнула до позолоченого туалетного столика, ухопилася за дзеркало у важкій золотій рамі й покрутила його. «Ґвендолен би так ніколи не стрибнула», — подумки відзначив Кет, схопився на рівні ноги й подався за нею. На зворотному боці дзеркала була фанера. Джанет нігтями підважила її та вийняла з рами.
— Я так завжди роблю вдома зі своїм дзеркалом, — пояснила дівчина. — Це добра схованка. Єдине місце, про яке мої батьки навіть не здогадуються. Мама й тато у мене чудові, але надто цікаві. Мабуть, це тому, що я — єдина дитина. А мені подобається мати таємниці. Я пишу собі оповідки, а вони неодмінно хочуть їх прочитати. Кете, поглянь, ось тут якісь пурпурові плями, як у далматинців.
Вона показала Кету знаки, намальовані на червоній поверхні скла.