— Це Євфенія.
— Це Евфімія, тату, — поправила його Джулія.
— Звичайно, Евфімія. Але хто ж це зробив?
Кет дивувався, чому від такого лагідного голосу всі волосинки на його потилиці стали сторч.
— Ґвендолен, сер, — сказала Мері.
Але Крестомансі похитав чорною чуприною.
— Ні! Не вішайте на неї усіх собак. Це не могла бути Ґвендолен. Учора вночі Майкл забрав у неї відьмацький дар.
— О, який же я йолоп! — сказав містер Сондерс, густо почервонівши.
— Тоді хто ж це міг начаклувати? — здивовано мовив Крестомансі.
Знову запала мовчанка. Кетові здалося, що вона тривала, як Льодовиковий період. У цей час Джулія з милою усмішкою на обличчі почала барабанити пальчиками по парті і замислено глянула на Джанет. Джанет раптом перехопило подих і вона підстрибнула. Кет запанікував. Він був переконаний, що дівчина зараз розповість всю правду. Тому, щоб якось зупинити цю лавину, сказав:
— Це зробив я.
Усі присутні спрямували погляди на нього. Джулія — з огидою, Роджер — здивовано, містер Сондерс — розлючено. Мері подивилася на нього так, ніби він сам був жабою. Але в погляді Крестомансі Кет побачив чемну недовіру, і це було для нього найгірше.
— Пробач мені, Еріку, — сказав він. — Але невже це справді був ти?
Кет подивився на нього затуманеними від неслухняних сліз очима. «Мабуть, це через страх», — подумалося йому.
— Це була помилка, — став розповідати він. — Я намагався зробити закляття. Я… я не думав, що воно спрацює. А тоді до кімнати увійшла Евфімія і перетворилася на жабу. Ось так, — пояснив він.
Крестомансі сказав:
— Але ж вам усім наказано не чарувати самостійно.
— Я знаю, — винувато опустив голову Кет. — Але був певен, що воно, як завжди, не вдасться. А воно спрацювало…
— Тоді ти повинен негайно його зняти, — сказав Крестомансі.
Кет ковтнув слину.
— Я не можу. Я не знаю, як це зробити.
Крестомансі обдарував його ще одним поглядом — таким чемним, дошкульним і недовірливим, що Кет із радістю заліз би під свою парту, якби був спроможний взагалі рухатися.
— Ну що ж, — сказав Крестомансі, — Майкле, можливо, вам вдасться розв’язати проблему?
Мері простягла тацю. Містер Сондерс узяв Евфімію й поставив її на вчительський стіл. Евфімія збуджено закумкала.
— Трішки зачекай, — заспокійливо сказав їй містер Сондерс.
Він стулив долоні й простяг їх над нею. Але нічого не відбулося. Трохи спантеличений, містер Сондерс почав щось бурмотіти. Знову невдача. Евфімія продовжувала крутити головою у різні боки, все одно залишаючись жабою. Вираз обличчя містера Сондерса зі спантеличеного став розгубленим.
— Що ти застосував, Еріку?
— Я не пам’ятаю, — відповів Кет.
— Схоже, я не зможу її розчаклувати, — сказав містер Сондерс. — Ти сам повинен це зробити, Еріку. Ходи-но сюди.
Кет безпорадно глянув на Крестомансі, але той кивнув головою, наче вважав, що містер Сондерс має рацію. Тоді хлопець встав з-за своєї парти. Ноги його майже не слухали. Вони ослабли і щосекунди підкошувалися, а душа знову впала кудись нижче замкових підвалів. Він повільно рушив до вчительського столу. Евфімія, котра побачила його наближення, зробила великий стрибок з краєчку столу. Містер Сондерс спіймав її в повітрі й посадив назад.
— Що я повинен робити? — запитав Кет, і його голос пролунав, як кумкання жаби.
Містер Сондерс узяв його за лівий зап’ясток і поклав його ліву долоню на липку спину Евфімії.
— А тепер зніми з неї закляття, — сказав він.
— Я… Я… — белькотів Кет.
Він вирішив спробувати.
— Перестань бути жабою й знову перетворися на Евфімію, — сказав він, і зі жахом подумав, що вони з ним зроблять, якщо вона не перетвориться на дівчину. Але, на величезний подив, під його пальцями жаба ставала теплішою і потрохи росла. Кет прикипів поглядом до містера Сондерса, поки брунатна грудка ставала все більшою та більшою. Він був майже певний, що побачив на його обличчі тінь усмішки. За мить Евфімія вже сиділа на краєчку стола. Її одяг був трохи зім’ятий і брудний, але нічого жаб’ячого в ній не залишилося.
— Ніколи б не подумала, що це ти! — сказала вона Кетові, затулила обличчя долонями й заплакала. Крестомансі підійшов до неї й обійняв за плечі.
— Годі, годі, моя люба. Тобі довелося пережити справжнє жахіття. Йди до себе й трохи спочинь.
І він вивів Евфімію з кімнати.
— Пхе! — сказала Джанет.
Мері, все ще набурмосена, поставила перед дітьми молоко й бісквіти. Кет не захотів їсти свою порцію. Йому здавалося, що його шлунок разом із душею впав у підземелля замку і досі звідти не повернувся. Джанет також відмовилася від бісквітів.