— Ні, з її, — заперечила Джанет. — Вона вдавалася до відьмацьких витівок, коли це було заборонено, й дала містерові Блестоффу зачаровані сережки за товар, який заборонений для застосування у магії. Вона притягла мене сюди й перетворила Евфімію на жабу, а тобі влаштувала ще гіршу халепу, ніж мені. Можливо, вже досить її виправдовувати?
— Не злись, будь ласка, — сказав Кет і глибоко зітхнув.
Йому бракувало Гвендолен навіть більше, ніж місіс Шарп. Джанет й собі зітхнула, але від роздратування. Вона з розгону плюхнулася в крісло біля туалетного столика і почала роздивлятися своє невдоволене обличчя: задерла носик і скосила очі до носа. Вона зробила це кілька разів. Це трохи пом’якшило її ставлення до Ґвендолен. Кет замислився.
— Думаю, твоя ідея доволі непогана, — сумно промовив він. — Нам було б краще піти до саду. Проте я думаю, що переселитися в інший світ нам не вдасться без магії.
— Тобто ми опинилися в безвиході, — сказала Джанет. — Чаклунство — небезпечне заняття. І ми на ньому зовсім не знаємося. Знаєш, що мене завжди цікавило і збивало з пантелику? У Ґвендолен забрали її відьмацький дар, а вона ще стільки витівок утнула. Як?
— Думаю, застосувала драконячу кров, — сказав Кет. — Вона в неї ще була. Містер Сондерс також має цілий глек драконячої крові нагорі у своїй майстерні.
— Чому ти про це не сказав? — заволала Джанет, підстрибнувши на своєму стільці.
Вона справді могла бути Ґвендолен. Глянувши на її люте обличчя, Кет ще більше затужив за сестрою. Він почував відразу до Джанет. Вона командувала ним цілими днями. А потім намагалася переконати його, що весь хаос улаштувала Ґвендолен. Він уперто стенув плечима й не виявив найменшого бажання допомогти їй.
— Ти ні про що мене не просила, — сказав він.
— Але ти міг би сказати, якби захотів?
— Можливо, але, — докинув Кет, — я зовсім не хочу переселятися до іншого світу, бігме, не хочу.
Джанет зробила глибокий, спокійний вдих і стрималася, щоб не сказати йому: «Що ж, залишайся тут, і станеш жабою». Вона скривила до дзеркала милу гримаску і порахувала до десяти.
— Кете, — обережно сказала вона, — ми тут у такій глибокій халепі, що я не бачу іншого виходу. А ти бачиш?
— Ні, не бачу, — сердито погодився Кет. — Я ж тобі сказав, що згоден супроводжувати тебе. І дякую тобі, люба Джанет, за твоє запрошення.
— Я помітила, — сказала Джанет.
Вона відчула полегкість, коли Кет усміхнувся.
— Але ми повинні бути дуже обережними, коли тікатимемо, — сказала вона, — бо я підозрюю, що навіть якщо Крестомансі не знатиме, що ми робимо, Міллі знатиме про все.
— Міллі? — перепитав Кет.
— Міллі, — підтвердила Джанет. — Думаю, вона чаклунка.
Вона опустила голову й почала розчісувати волосся гребінцем із золотою ручкою.
— Я знаю, ти думаєш, що мені всюди ввижаються закляття і магія, але мої підозри мають підставу. Міллі, можливо, добра і чудова жінка, але вона відьма. Без сумніву. Як би вона інакше дізналася, що ми втекли?
— Бо приїхала місіс Шарп, і вони почали нас шукати, — спантеличено відповів Кет.
— Але нас не було всього годину, і ми могли би просто піти збирати чорниці. Ми навіть не взяли з собою одягу, — пояснила Джанет. — Тепер розумієш?
Хоч Кет справді був переконаний, що Джанет перебільшує, але не погодитися з нею він не міг. І від того ставав пригніченим і безпорадним.
— Тоді вона дуже приємна чаклунка, — сказав він.
— Але ж, Кете, ти бачиш, скільки зусиль їй довелося докласти, щоб стати такою, — сказала Джанет. — Невже не бачиш? Та тебе треба було назвати Мулом, а не Кетом. Якщо ти не хочеш чогось знати, ти того не знаєш. До речі, чому тебе назвали Кет?
— Це був жарт, який вигадала Ґвендолен, — сказав Кет. — Вона завжди казала, що я маю дев’ять життів.
— Ґвендолен жартувала? — недовірливо запитала Джанет.
Вона замовкла, на мить завмерла і різко відвернулася від дзеркала.
— Не завжди, — сказав Кет.
— Сили небесні! Я здивована! — сказала Джанет. — Хоч у цьому місці, де майже кожна річ зачарована, дивуватися не випадає, проте дещо видається мені жахливим.
Вона крутонула дзеркало, аби воно відбивало стелю, зістрибнула зі стільця, підбігла до шафи, вийняла звідти коробку Ґвендолен і почала у ній нишпорити.
— Можливо, я й помиляюся… Але, здається, їх було дев’ять.
— Дев’ять чого? — запитав Кет.
Джанет знайшла пачку листів, адресованих міс Керолайн Чант. Червона книжечка сірників так і лежала під рожевою стрічкою, якою були охайно перев’язані листи. Джанет акуратно витягла маленьку книжечку, а листи поклала назад до коробки.