— Ти ж мій бідолашний, дурненький хлопчику! Богу дякувати, з тобою все гаразд. Мені страшенно хотілося зайти до тебе ще учора ввечері, але хтось мав залишитися з нашими бідолашними гостями. Все, вирішено: сьогодні ти цілісінький день лежиш у ліжку і відпочиваєш. Можеш просити що завгодно. Чого б тобі хотілося?
— Мені потрібно трохи драконячої крові. Ви б не могли мені її принести? — запитав Кет із надією в голосі.
Міллі засміялася.
— Святий Боже, Еріку! Ти щойно пережив найжахливіший випадок у своєму житті, а тепер просиш найнебезпечнішу річ на землі! Ні-ні-ні! Ніякої драконячої крові. Зарубай на носі, це одна з небагатьох речей у замку, яка справді заборонена.
— Так само, як заходити до саду Крестомансі? — запитав Кет.
— Не зовсім так, — сказала Міллі. — Сад старий, як і ті пагорби, на яких він розкинувся, і в ньому аж кишить магічними закляттями. Він таїть у собі й іншу небезпеку: усі чари там стають набагато сильнішими. Коли ти краще вивчиш магію, то зможеш туди піти. Але драконяча кров настільки небезпечна, що я хвилююсь навіть коли Майкл застосовує її. Тобі заборонено до неї торкатися!
Слідом за Міллі увійшли святково одягнені Джулія й Роджер, і притягли купу книжок та іграшок. Вони засипали Кета питаннями про його самопочуття і були такими добрими, що Кет аж засмутився. Таким його й застала Джанет. Він не хотів покидати замок, бо дуже до нього звик.
— Цей шматок тіста досі лежить на твоєму килимі, — похмуро мовила Джанет, і Кетову впевненість мов вітром здуло.
— Я щойно бачила Крестомансі. І, скажу тобі по правді, мені вже набридло віддуватися за чужі гріхи, навіть попри те, що я мала нагоду побачити його небесно-голубий халат, розшитий золотими левами.
— Я ще не бачив цього халата, — сказав Кет.
— Напевно, у нього є халат на кожен день тижня, — сказала Джанет. — Але сьогодні для завершення образу йому потрібно було взяти ще вогненний меч. Він заборонив мені ходити до церкви. Вікарій не хоче навіть чути про мене після витівки Ґвендолен минулої неділі. Я так розсердилася, що вже було відкрила рота, аби розповісти, що Ґвендолен тут нема, але вчасно подумала, що мене змусять одягнути той жахливий білий капелюшок з маленькими дірочками. Як гадаєш, він може чути крізь це дзеркало?
— Ні, — сказав Кет. — лише бачити. Інакше він би все про тебе знав. Ти знаєш, я дуже радий, що ти залишаєшся вдома: ми зможемо разом піти до майстерні містера Сондерса і набрати драконячої крові.
Джанет підійшла до вікна і спостерігала, чи усі члени родини йдуть до церкви. За півгодини вона сказала:
— Нарешті! Вся родина вийшла на головну алею парку і чимчикує до церкви. Чоловіки — у циліндрах, а Крестомансі — ніби щойно з вітрини капелюшної майстерні зійшов. Ти їх усіх знаєш, Кете? От, наприклад, ота стара леді у червоних рукавичках, яка базікає без упину, хто?
— Не маю і найменшого уявлення, — сказав Кет, знову виліз з ліжка й побіг до своєї кімнати за одягом. Він почував себе чудово, казково, фантастично! — танцював по кімнаті, поки одягав сорочку; співав, поки натягував штани. Навіть шматок холодного тіста, що прилип до килима, не зіпсував йому настрій. Він насвистував, взуваючи чоботи. Джанет увійшла до кімнати, коли він, розпашілий, накидав на себе курточку і був готовий вибігти звідти.
— Оце так диво! — сказала Джанет, коли Кет промчав повз неї по сходах. — Твоя впевненість кого хочеш заразить.
— Поквапся! — гукнув Кет уже знизу. — Нам треба пройти до протилежного боку замку. Міллі каже, що драконяча кров дуже небезпечна, тож ти її не торкайся. Я можу витратити на це ще одне своє життя, а ти — ні.
Джанет хотіла нагадати Кетові, що втрачати життя, судячи з останнього випадку, доволі небезпечно, але для цього їй потрібно було б перш за все його наздогнати, а це виявилося нелегко. Кет мчав крученими зеленими коридорами, поки нарешті не дістався до майстерні містера Сондерса. Отут його й наздогнала Джанет. Вони зайшли у кімнату, яка була сповнена магічних пахощів. З часу, коли Кет вперше сюди завітав, тут майже нічого не змінилося, хіба що містер Сондерс трохи прибрав при неділі. Світильник кудись зник. Усі знаряддя для магії, що стояли на першому столі, аж блищали, а книжки й сувої були складені акуратними стосами на другому. На підлозі все ще виднілася намальована крейдою п’ятикутна зірка. Лише на третьому столі з’явилися нові символи. В кінці столу спокійнісінько лежала муміфікована істота. Джанет було тут дуже цікаво.