Вважатимемо, що це така ґештальт-терапія.[10]
Дорогою охоронець запитує мене, чи не я той хлопець, який зґвалтував собачку місіс Філд.
Ні, говорю, не я. Це давня історія. Мене тоді ще на світі не було.
Мама сидить у кімнаті відпочинку. На столі перед нею — розкидані шматочки картинки-головоломки. Але коробки з картинкою немає, і тому важко зрозуміти, який це мусить мати вигляд, коли її скласти. Це може бути що завгодно.
Денні запитує:
— Це вона? — Він каже: — Друже, ви зовсім не схожі.
Мама намагається якось з’єднати розрізнені шматочки.
Деякі фрагменти картинки лежать догори ногами, так що видно тільки сірий картон.
— Послухайте, — каже Денні. Він бере стілець і сідає на нього верхи, обличчям до столу. — Спочатку треба скласти всі шматочки з рівними краями. Які по краю картинки йдуть. Тоді буде простіше.
Мама дивиться на Денні. На його потріскані губи, голений черепок, на дірки на швах футболки.
— Доброго ранку, місіс Манчіні, — кажу я. — Бачу, Віктор, ваш син, прийшов провідати вас. Ось він, — кажу я, киваючи на Денні. — Здається, ви хотіли сказати йому щось важливе?
— Ага, — каже Денні, киваючи головою. — Я Віктор. — Він відбирає із загальної купи всі шматочки з рівними краями. — А це синє — це що: небо чи вода?
У мами в очах блищать сльози.
— Віктор? — запитує вона.
Вона прокашлюється, прочищаючи горло. Дивиться на Денні й каже:
— Ти прийшов.
Денні продовжує зосереджено розбирати шматочки головоломки, відсуваючи вбік ті, які з рівними краями. На його поголеному черепі лишилися дрібні балабушки червоного пуху від фланелевої сорочки.
І мама тягнеться через стіл і бере Денні за руку своєю старою висохлою рукою.
— Я така рада, що ти прийшов, — каже вона. — Як ти живеш? Я так давно тебе не бачила. — Сльозинка стікає по зморшках на щоці до кутика рота.
— Господи, — каже Денні й прибирає руку. — Місіс Манчіні, у вас руки просто крижані.
І мама каже:
— Вибач.
Пахне якоюсь їжею з громадського харчування, чи то тушкованою капустою, чи то пригорілою квасолею.
Я просто стою і мовчу.
Денні складає один куточок картинки. Він говорить, звертаючись до мене:
— А коли ти мене познайомиш із цією чарівною лікаркою?
І мама каже:
— Ти ж іще не йдеш? — Вона дивиться на Денні. Її очі вологі від сліз, брови сходяться на переніссі. Вона каже: — Я так за тобою скучала.
І Денні каже:
— О, один кут є!
Мама тягнеться через стіл і знімає балабушку червоного пуху з маківки Денні.
І я кажу:
— Прошу вибачення, місіс Манчіні, але ви, здається, збиралися сказати щось важливе вашому сину?
Мама дивиться на мене, потім — на Денні.
— Можеш побути ще, Вікторе? — запитує вона. — Нам треба поговорити. Мені треба стільки всього тобі розповісти.
— Ну так розповідайте, — кажу я.
Денні мовить:
— Здається, це око. — Він каже: — Це що, чийсь портрет?
Мама простягає мені тремтячу руку й каже:
— Фреде, нам із сином треба поговорити. Це сімейна справа. Ви поки що де-небудь погуляйте. Телевізор подивіться.
І я кажу:
— Але…
Та мама мене перебиває:
— Ідіть.
Денні каже:
— Ось іще один кут. — Він відбирає всі чисто-сині шматочки і відкладає їх убік. Вони всі однакової форми — мовби оплавлені хрести. Свастика, що розпливлася.
Мама каже, не дивлячись на мене:
— Можливо, ви поки що справою займетесь. Іще когонебудь захистите. — Вона дивиться на Денні й каже: — Віктор вас покличе, коли ми закінчимо.
Я виходжу в коридор. Вона проводжає мене очима. Потім щось говорить Денні, але мені не чути, що саме. Вона тягнеться через стіл тремтячою рукою і доторкається до голеного черепа Денні, що вилискує синявою. Рукав маминої піжами злегка задирається. Шкіра в неї на зап'ясті жилава і світло-коричнева, як шийка вареної індички.
Денні відхиляється від її руки, не підводячи очей від картинки-головоломки.
Я відчуваю запах мокрих підгузків і чую голос. Скрипучий старечий голос у мене за спиною:
— Це ти кинув у калюжу мій буквар. У другому класі.
Не відриваючи погляду від мами, намагаючись читати по губах, я кажу:
— Так, напевно.
— Хоча б чесно зізнався, — каже старечий голос. Висохла стареча рука, схожа на зморщений гриб, легенько торкається моєї руки. — Ходімо зі мною, — каже стара. — Лікарка Маршалл хоче з тобою поговорити.
Я дивлюся на стару. На ній — червона картата сорочка Денні.
Розділ чотирнадцятий
10
Ґештальт — від нім. Gestalt — форма, структура; основне поняття гештальтпсихології, що виступає як одиниця аналізу свідомості та психіки, яке означає цілісні, незвідні до суми своїх частин, утворення свідомості.