Пейдж знизує плечима.
— Якщо подумати, то взагалі нічого, — каже вона. Вона вказує кивком на щоденник у мене в руках і мовить: — Якщо ви не хочете зіпсувати собі життя, я б вам порадила його спалити.
Я говорю: а як усе це відіб'ється на нас?
— Нам більше не треба зустрічатися, — каже вона, — якщо ви запитуєте про це.
Я говорю: але ж ви не вірите в цю маячню, правда?
І Пейдж мовить:
— Я бачу, як ви поводитеся з нашими пацієнтками. Як вони знаходять спокій після того, як ви з ними поговорите. — Вона сидить, нахилившись уперед, підпираючи рукою підборіддя. Вона каже: — Я просто не знаю. А раптом це правда? Не можуть же всі помилятися — всі, з ким я розмовляла в Італії. А що коли ви насправді син Божий?
Благословенне й довершене смертне втілення Бога.
Відрижка все-таки проривається. В роті — кислий присмак.
«Вранішній токсикоз» — не зовсім вірний вислів, але це перше, що спадає на думку.
— Тобто ви намагаєтесь мені сказати, що ви спите лише зі смертними? — запитую.
Пейдж подається вперед і дивиться на мене з жалем — точно так само, як дівчина за стойкою реєстратури: підборіддя втиснуте в груди, брови настовбурчені, погляд знизу вгору. Вона каже:
— Не треба мені було влазити в це діло. Але я нікому нічого не скажу, слово честі.
— А як же мама?
Пейдж зітхає і знизує плечима.
— Тут усе просто. Вона — людина з неврівноваженою психікою. Їй ніхто не повірить.
— Ні, я маю на увазі, вона скоро помре?
— Можливо, — каже Пейдж. — Якщо не станеться чуда.
Розділ тридцять сьмий
Урсула дивиться на мене. Трясе рукою, хапає себе за зап'ястя, стискає і каже:
— Якби ти був масничкою, ми збили б усе масло ще півгодини тому.
Я говорю: ну, вибачте.
Вона плює собі на долоню, бере мій член у руку й каже:
— Якось воно на тебе й не схоже.
Я вже навіть не прикидаюсь, що знаю, хто я і що на мене схоже.
Ще один довгий неквапливий день 1734 року. Ми валяємося на сіннику в конюшні. Я лежу на спині, підклавши руки під голову, Урсула прилаштувалася поряд. Ми майже не рухаємося, тому що під час кожного руху суха солома впивається в тіло крізь одежу. Ми обоє дивимося нагору, на крокви та дерев'яні балки під ними. На павутину та павуків.
Урсула мастурбує мені рукою й каже:
— Ти бачив Денні по телевізору?
— Коли?
— Вчора ввечері.
— І що Денні?
Урсула махає головою:
— Та нічого. Щось будує. Сусіди скаржаться. Вони вирішили, що це буде якась церква, тільки він не говорить яка.
Дивні ми істоти: якщо ми чогось не розуміємо, нас це розлючує.
Нам конче потрібно навішати на все ярлики, розкласти все по поличках, усе пояснити. Навіть те, що за природою своєю є нез'ясовним. Навіть Господа Бога.
«Розрядити вибухонебезпечну ситуацію» — не зовсім вірна фраза, але це перше, що спадає на думку.
Я говорю: це не церква. Закидаю краватку за плече, щоб не заважала, і витягаю із штанів полу сорочки.
І Урсула каже:
— А по телевізору говорили, що це церква.
Я легенько тисну собі на живіт кінчиками пальців, навколо пупка, та пульпація нічого не дає. Я постукую пальцями, відстежуючи зміни звуку, які можуть вказувати на затвердіння, але прослуховування нічого не дає.
Анальний сфінктер — це великий м'яз у відхідниковому отворі, який не дає лайну спонтанно випадати назовні. Коли ти пхаєш собі в зад сторонній предмет, і він проходить за цей м'яз, його вже не дістанеш без сторонньої допомоги. У травмопунктах це називається: вилучення стороннього тіла з відхідника.
Я прошу Урсулу послухати, що там у мене в животі.
— Денні завжди був таким невпевненим, — каже вона й притуляється теплим вухом до мого живота. До мого пупка. До імбілікуса — латиною.
Типовий пацієнт, який звертається до лікарів на предмет вилучення стороннього тіла з відхідника, — чоловік у віці від сорока до п'ятдесяти. Сторонйє тіло завжди потрапляє туди в результаті самовведення, як це називається в лікарів.
Урсула запитує:
— А що треба слухати?
Позитивні кишкові звуки.
— Бурчання, булькання, шуми — загалом, будь-які звуки, — кажу я. — Все, що вказувало б на те, що найближчим часом у мене все-таки буде випорожнення; що фекалії не накопичуються всередині, тому що не можуть вийти через якусь перепону.
Ось що цікаво: число звертань із приводу вилучення стороннього тіла з відхідника з кожним роком неухильно зростає. Відомі випадки, коли сторонні тіла залишались у прямій кишці протягом кількох років, і люди при цьому не відчували ніяких незручностей. Отож навіть якщо Урсула щось почує, це ще нічого не означає. По-хорошому треба б зробити рентген і проктосигмоідоскопію.