Яка обвела на стіні тінь свого коханого? Я говорю: так.
І вона каже:
— А знаєш, що було далі? Вона благополучно про нього забула і винайшла шпалери.
Це дивно й жахливо, але ось вони ми: отці-пілігрими, схибнуті, що не вписалися в час, — ми створюємо свою власну, альтернативну реальність. Намагаємося сотворити світ із каменів і хаосу.
Що вийде — я не знаю.
Я не знаю, що це буде.
Ми шукали, металися, кидались із крайності в крайність — і де опинилися в результаті? Тут. На закинутому пустирі, посеред ночі.
Та, можливо, знати — це не обов’язково.
Те, що ми будуємо зараз, у темряві, на руїнах, — це може бути все, що завгодно.