– І скільки ти сподіваєшся видоїти з неї? – запитала Ленокс.
Матір з докором поглянула на доньку і пробурмотіла:
– Нам, звісно, треба буде дійти певної згоди в питанні фінансів. Якби ж то не одне та друге… тут війна… а тут твій бідолашний батько…
– А тепер іще й Пупсик, – докинула Ленокс. – Він бо, коли завгодно, недешеве задоволення.
– Наскільки я пригадую, вона була славною дівчиною, – промимрила леді Темплін, гнучи свою лінію, – тиха, ніколи не пнулася наперед, не красуня і не серцеїдка.
– Тож на Пупсика не зазіхатиме? – вставила Ленокс.
Леді Темплін кинула на неї протестний погляд.
– Пупсик би ніколи… – почала вона.
– Звісно, – погодилася донька. – Я теж так думаю: він збіса добре знає, чий хліб – та ще й із маслом – їсть.
– Люба, – дорікнула матір, – ну й вульгарна у тебе манера висловлюватися.
– Вибачай, – кинула Ленокс.
Леді Темплін підібрала свій пеньюар, примірник «Дейлі мейл», косметичку й кілька розрізнених листів.
– Я негайно напишу дорогій Кетрін і нагадаю їй про старі добрі часи в Еджворті.
І, випромінюючи очима цілеспрямованість, пройшла в будинок.
На відміну від місіс Гарфілд, писала вона, наче дихала. Без найменшої заминки чи паузи її перо заповнило чотири аркуші, і кореспондентка, перечитавши отриманий опус, не виявила потреби змінити й словечка.
Кетрін отримала цього листа на ранок після прибуття в Лондон. Учитувалась вона між рядків чи ні – це інша річ. Але кинула його в сумочку й поспішила на зустріч, призначену їй адвокатами місіс Гарфілд.
Їхня контора, одна з найстаріших у місті, була розміщена на Лінкольн-Інн-Філдз, і після кількахвилинної затримки відвідувачку провели в кабінет старшого партнера – люб’язного літнього джентльмена з проникливими блакитними очима і якоюсь батьківською манерою спілкуватися.
Хвилин двадцять проговоривши з ним про заповіт місіс Гарфілд і пов’язані з ним юридичні формальності, Кетрін зрештою показала баристеру листа місіс Семюел.
– Гадаю, мені краще ознайомити вас із ось цим, – сказала вона, – хоча це й досить таки сміховинно.
Той прочитав його з ледь помітною посмішкою.
– Вельми незграбна спроба, міс Ґрей. Підозрюю, мені навряд чи треба вам пояснювати, що ці люди не мають анінайменшого права на спадщину, а якщо вони спробують опротестувати заповіт – жоден суд не підтримає їхніх претензій.
– Я так і думала.
– Людська природа не завжди відзначається мудрістю. На місці місіс Семюел Гарфілд я був би радше схильний апелювати до вашої щедрості.
– Це і є одна з тих речей, які я воліла б обговорити з вами. Мені хотілося б, щоб цим людям відійшла певна сума.
– Це зовсім не обов’язково.
– Я знаю.
– Але вони сприймуть такий крок не в тому дусі, на який ви сподіваєтесь. Найвірогідніше, у ньому вбачатимуть спробу відкупитися від них, хоча й не відмовляться від пропонованого із цієї причини.
– Я розумію, і цьому нічим не зарадити.
– Я б порадив вам, міс Ґрей, відмовитися від цієї ідеї.
Кетрін похитала головою.
– Я знаю, що ви цілком маєте рацію, але мені все ж хотілося б, щоб це було зроблено.
– Вони вхоплять ваші гроші обома руками, а після цього лише сильніше поливатимуть вас помиями.
– Що ж, – сказала Кетрін, – нехай, коли їм це подобається. Кожен тішиться, як може. Вони ж бо, зрештою, – єдина рідня місіс Гарфілд, і, хоча ці люди цуралися родичатися з нею й не звертали на ту жодної уваги за життя, мені здається несправедливим залишити їх ні з чим.
Попри всю непоступливість адвоката, вона наполягла на своєму й невдовзі вийшла на лондонські вулиці зі спокійною впевненістю, що їй можна вільно витрачати гроші і будувати які завгодно плани на майбутнє. І її першим кроком став візит до ательє уславленої модистки.
Там клієнтку зустріла струнка, немолода француженка, схожа на замріяну герцогиню, і Кетрін не без деякої наївності промовила:
– Якщо дозволите, я хотіла б віддатися у ваші руки. Усе своє життя я була дуже бідною, і тому нічого не тямлю в одязі, а от тепер мені перепали сякі-такі гроші й хотілося б дуже добре вдягтися з такої нагоди.
Француженка була заворожена. Вона ж бо мала натуру художниці, яку встигла травмувати цього ранку одна аргентинська відвідувачка, королева м’ясного ринку, що настирно обирала саме ті моделі, які найменше пасували до її яскравої вроди. Майстриня зміряла Кетрін проникливим, наметаним поглядом своїх розумних очей.
– Так, звісно, матиму за приємність. У мадемуазель дуже гарна фігура, яку найвигідніше підкреслять прості лінії. А ще на вигляд вона – très anglaise.[14] Дехто образився б, якби я так сказала – але не мадемуазель. Une belle Anglaise[15] – який стиль може бути чарівнішим?