– Заходь, – різко сказав ван Олдін. – Сідай.
Той невимушено плюхнувся в крісло й терпляче поглядав на тестя з якимось веселим здивуванням.
– Давно вас не бачив, сер, – приязно зауважив він. – Років, певне, зо два. Ви вже провідали Рут?
– Заходив учора ввечері, – озвався ван Олдін.
– Із вигляду нівроку, еге ж? – безтурботно промовив зять.
– Не знав, що тобі часто трапляється нагода судити про це, – сухо відрізав мільйонер.
Дерек Кеттерінґ звів брови.
– Ну, ми інколи стикаємось у тому самому нічному клубі, – весело сказав він.
– Не буду ходити околяса, – коротко кинув ван Олдін. – Я порадив Рут подати на розлучення.
Візитер, здавалося, залишився незворушним.
– Радикальненько! – буркнув він. – Ви не проти, сер, якщо я закурю?
Зять запалив цигарку, випустив хмарку диму і байдужим тоном додав:
– А що сказала Рут?
– Вона збирається дослухатись до моєї поради.
– Та невже?
– І це все, що ти можеш сказати? – різко запитав тесть.
Кеттерінґ струснув попіл у камін.
– Знаєте, я гадаю, – сказав він так, неначе йшлося не про нього, – що вона робить величезну помилку.
– З твоєї точки зору – поза сумнівом, – похмуро зауважив ван Олдін.
– Ой, годі вам, – відказав той, – давайте не переходити на особистості. Я ж бо зараз і справді думав зовсім не про себе. А виключно про благо Рут. Бачте, у чому річ: мій бідолашний стариган-татуньо довго не протягне: у цьому всі лікарі одностайні. Тож вашій доньці краще почекати кілька зайвих років, і тоді я стану лордом, а вона – леді та господинею замку: заради цього ж бо вона за мене й вийшла.
– Я не терпітиму твого нахабства! – гримнув на нього ван Олдін.
Дерек лише незворушно посміхнувся й повів далі:
– Я з вами згоден. Авжеж, пережитки минулого. Бо що таке сьогодні титул? Пшик. А все ж Леконбері – це чудовий старовинний маєток, та й Кеттерінґи, як на те пішло, – одна з найродовитіших фамілій в усій Англії. Рут просто піну пускатиме, коли, розлучившись, дізнається, що я одружився вдруге і тепер у Леконбері замість неї хазяйнує інша жінка.
– Я серйозно, молодий чоловіче, – попередив ван Олдін.
– Як і я, – запевнив Кеттерінґ. – Так, зараз я зовсім на мілині, і, якщо Рут розлучиться зі мною, мені буде непереливки, але ж, кінець кінцем, якщо вона вже прочекала десять років, то чому б не протриматися ще трішки? Даю вам слово честі, що старий гарантовано сконає найпізніше за півтора року і, як я вже говорив, шкода буде, коли Рут так і не отримає того, заради чого йшла за мене.
– Ти натякаєш, наче моя донька одружилася з тобою задля титулу й суспільного становища?
Дерек знову засміявся, але цього разу зовсім не весело.
– Невже ви думаєте, що йшлося про шлюб із кохання? – запитав він.
– Я знаю одне, – повільно процідив ван Олдін, – десять років тому в Парижі ти співав зовсім іншої.
– Справді? Може, й так. Ну, знаєте, Рут же була справжня красуня – майже як янгол чи свята – словом, наче ожила фігура з церковної ніші. Та й у мене, пригадую, були шляхетні ідеї: почати з чистої сторінки, осісти й зажити в найкращих традиціях англійського шлюбу з вродливою та люблячою дружиною під боком. – Він знову загиготав, але якось силувано. – Але ж ви, гадаю, в це не вірите?
– Не маю ні найменшого сумніву, що ти одружився з Рут заради її грошей, – відрізав мільйонер крижаним тоном.
– Проте вона пішла за мене від великого кохання? – іронічно поцікавився зять.
– Звісно, – відказав ван Олдін.
Якусь мить Дерек Кеттерінґ мовчки вдивлявся в нього, а відтак у задумі кивнув.
– Бачу, що сам ви в це вірите, – видобув він. – Тоді я теж так вважав. Але запевняю вас, любий тестеньку, мене дуже швидко вивели з цієї омани.
– Не знаю, до чого ти, в біса, хилиш, – озвався ван Олдін, – та мені, власне, й начхати. Ти поводився з Рут як мерзотник.
– О, це так, – легко погодився той, – але ж її не проймеш. Уся в таточка. Під шаром білизни́ й пухнастості вона тверда, як граніт. Мені казали, ніби ви завжди мали славу жорсткої людини, але до Рут вам далеко. Ви ж бо принаймні любите хоча б одну людину більше, ніж себе. А от вона ніколи не любила й не любитиме.
– Годі! – урвав зятя ван Олдін. – Я запросив тебе сюди, аби відверто й навпростець сказати, що збираюся робити. Моя дівчинка має бути щасливою, а ти пам’ятай: за її спиною – я.
Дерек підвівся й став біля каміна. Недопалок полетів у вогонь. А коли чоловік заговорив, його голос звучав дуже тихо.
– І що саме ви маєте на увазі, цікаво дізнатися.
– Я маю на увазі, – мовив тесть, – що тобі краще й не пробувати це опротестувати в суді.