щасливою вперше в житті.
Повечеряли усі разом. Мати годувала Лесю з десертної
ложки, а Юрко їв швиденько, наче кудись поспішав і хвалив
господиню за смачну вечерю.
Вечоріло. На небі то тут, то там стали появлятися яскраві
зорі, а повний Місяць ще на якийсь час залишався блідим,
мабуть, чекав, коли зовсім стемніє і небо засіється зорями.
– Ходімо надвір, бо шкода, щоб не помилуватися такою
літньою красою навколишньої природи.
– Дуже добре, – мовила радісно Леся. – А то я сьогодні
дуже довго лежала в кімнаті.
Юрко помив старанно руки після їди і хотів взяти дів-
чину, щоб винести надвір.
– Почекай, – каже мати. – Я сама це зроблю, а ти дивись,
щоб знав наступного разу, що маєш робити.
32
– Гаразд, я буду чемний і без вашого дозволу не стану
нічого зайвого чинити.
Батько спостерігав за рухами хлопця, його мімікою.
Запримітив, що Юрко з вигляду сумирний, нема в нього
задирикуватості, що часто характерне для молодих людей
такого ж віку. Одне насторожило, що на вказівному паль-
цеві – татуювання у вигляді широкого колечка з якимись
трьома літерами на ньому.
«Такі татуювання роблять у колоніях суворого режиму,
коли попадають туди вперше карні злочинці. Не інакше, як
звідав місць віддалених, – подумав батько. – Що ж не стану
його допитувати, можливо, колись і сам розкаже про це».
– А покажи-но, Юрку, свій паспорт, може ти якийсь
пройдисвіт, безхатько і захочеш нас обікрасти або вчинити
злочин, то мушу переконатись, що ти не такий.
– Прошу, дивіться, я завжди беру його з собою, коли
їду кудись у дорогу. А чогось кримінального не вчиню. Моя
місія інша – я маю бути поруч з вашою дочкою і в усьому їй
допомагати.
– Це твоя жертовність чи покара? – спитав батько.
Юрко хвильку подумав, що має відповісти, і тут в нього
закралась думка, що батько, можливо, за ці три дні щось
вияснив про його минуле, а це не на часі і мовив:
– Мені трудно вам пояснити. Якщо я покажусь вам
негідним, то відразу скажете, і я покину назавжди вашу
привітну квартиру й маленьку дівчину Лесю.
– Згідний на таку умову, але знай, що ми люди з певним
життєвим досвідом і скривдити дочку не дозволимо.
– Погоджуюсь із вами на всі сто, – сказав Юрко. – А
тепер Лесю будемо вивчати зоряне небо. Он дивись Велика
Ведмедиця причаїлась у небі, стоїть на місці, наче в чомусь
провинилася.
– Де вона? Покажи! – аж скрикнула з радості дівчина, бо
ніколи про Ведмедицю, що між зорями, ніхто їй не говорив.
– Глянь, куди я показую і лічи сім великих зірок. А он
там, трохи далі – Мала Ведмедиця і теж – сім зірок.
33
– Справді, бачу, – тішиться Леся і каже, що побачила
таке зоряне диво вперше.
– Селяни називають Велику Ведмедицю, що то Вели-
кий Віз.
– Чому? – питає Леся і аж заходиться сміхом.
– Оцього я вже не знаю. Мабуть, існує про це якась
легенда, треба буде колись при нагоді прочитати. Але то
ще не все, що я хочу тобі показати.
– Що іще?
– Поглянь на ось цю зірку, – то планета Венера. Так наз-
вали її в честь Афродіти, богині кохання.
– Звідки ти все це знаєш, наче бувалий астроном?
Юрко тяжко зітхнув і мовив:
– Довелось дивитися на зорі крізь вікно в стелі багато ночей
і мимоволі навчився читати, що діється в зоряному небі.
– Дивно, ще такого не чула, аби хтось мав вікно над
головою.
– Ти страдав безсонням, що навчився розпізнавати
зорі? – допитувалась дівчина.
– А, не питай. Інколи навіть тепер у снах бачу зоряне
небо крізь загратоване вікно, та ще маю інтуїтивне чуття.
– Щось не розумію на що ти натякаєш.
– От і добре. Нащо вдаватися у такі подробиці. Дивись
на небозвід і радій, яка краса у Всесвіті. Кажуть, що невдовзі
полетять астронавти на планету Марс, а летіти туди треба
кілька місяців. І всі, хто туди полетить, назад не вернуться.
– То нащо летіти, щоб не повернутися додому? – питає
Леся.
– Для слави, дорогенька, для слави! Усі, хто полетить пер-
шими, стануть астронавтами-смертниками, але залишаться
в пам’яті потомків, як першовідкривачі нових земель, нових
майбутніх поселень у Всесвіті, а власне, на одній з планет
сонячної системи. Я теж мріяв записатися в кандидати по
відбору в астронавти, але передумав, бо добре знаю, що не
подужаю конкурсу. Туди першими полетять сильні духом і
тілом особистості. Куди мені до них?
34
– От і добре, що не полетиш, будеш зі мною, – каже
Леся.
Отак за розмовою про зоряний світ швидко минав вечір