й насувалася коротка літня ніч.
– Пора йти спати, – сказала мати, вийшовши з кімнати.
– А нам тут так добре, – каже Леся. – Ми надворі й зано-
чували б.
– Іншим разом, а нині – швиденько до хати.
– Справді, на сьогодні досить. У нас ще багато літніх днів
попереду, – каже Юрко і котить візок з Лесею досередини
квартири.
Батько уже лежав у сусідній кімнаті, а для Юрка приго-
товили місце для сну в кімнаті, де спала завжди одинокою
Леся. Він не був впевнений, що хлопець хоче безкорисливо
допомогти дочці. Думав, що бажає просто потішити дів-
чину і піти геть, не міг збагнути, що керує таким його див-
ним поступком.
– Головне, щоб ти не заподіяв їй болю душевного і
фізичного, – повчально говорив хлопцеві Лесин батько. –
Ти ще собі не уявляєш, яка то допомога інколи їй потрібна,
адже вона не може себе обслужити. Не поспішай, поди-
вися, добре поміркуй чи правильно поступаєш, все зваж, на
який шлях йдеш. Якщо збаламутиш нашу дочку, то мати-
меш тяжкий гріх за це. Ми не дозволимо насміхатися з неї.
– Я все добре обміркував і даного слова Лесі не порушу,
повірте і всі будемо мати спокій. А гріха не буду мати, а
навпаки за свої гріхи заслужу прощення, – сказав перекон-
ливим голосом Юрко.
– Що?
Юрко не відповів, вдав, що не почув запитання, бо не
хотів передчасно розповідати про справжню причину того,
чого він тут, і добивається в батьків згоди бути разом з
їхньою дочкою, та ділити навпіл важке її життя. Таємницю
свого вчинку не розкривав, бо знав, що його не зрозуміють і
затулив обличчя обома долонями, щоб ніхто не запідозрив,
що таїть він насправді від присутніх, яка потреба привела
35
його до дівчини-інваліда. Він сів біля Лесі, поклавши свою
руку на її плече і спитав?
– Тяжка моя рука?
Леся заперечливо похитала головою і мовила:
– Мамо й тату! Не перечте йому, нехай залишається
в нас.
– Що ж, залишайся, Юрку, в нашій квартирі. При пер-
шій потребі, щоб їй допомогти вночі – клич нас.
– Мамо, я знала, що ви добрі й дбаєте, щоб я була задо-
волена, і мала, хоч крапельку щастя, – радісно заговорила
Леся.
Мати переживала, що може трапитися якась несподі-
ванка саме цієї ночі, все ще сумнівалась у щирості його слів
і радила хлопцеві робити лише те, що здатний виконати й
наостанку мовила:
– Ну що ж, дитино, я тобі не перечу, щоб ти залиша-
лися в одній кімнаті з Юрком ночувати. Ти доросла, лише
маленька, а розум добрий маєш. Ой, не такою хотіла
я бачити свою дочку, але вдіяти нічого не змогла. Моя
маленька дівчинка не захотіла рости, – сказала тихим жур-
ливим голосом мати і тут же з її очей потекли сльози.
– От спасибі, мамо. Як хороше, що ти мене розумієш.
Нарешті ти збагнула розумом, що в нас з Юрком – любов.
Юрко готувався до сну, почував себе впевнено, наче мав
досвід, як вести себе з такою людиною, яка не може себе
обслужити і його поведінка викликала у Лесиній матері
повагу до нього.
– Ну йдіть уже в свою кімнату, – сказала Леся, – а нам
дайте спокій своїми підозрами.
Пішли батьки у спальню, а Леся і Юрко ще довго про
щось розмовляли. Леся першою заснула. Мабуть, вдалось
взнаки хвилювання триденного очікування на повернення
до неї Юрка. Не засинали довго лише батьки, прислухаю-
чись, що діється в кімнаті, де спить їхня дочка і чужий хло-
пець. Вони переживали, щоб з дочкою чогось лихого не ста-
лося. Боялись, що вночі Юрко може вкрасти дочку і втекти
36
з нею, щоб продати її органи чорним трансплантологам.
У їх уяві поставала жахлива картина всього того, що може
статися. Вони ще сумнівалися у щирості намірів молодого
хлопця стати для їхньої дочки не тільки помічником, але й
чоловіком. Навіть закрадалась думка, що треба було ввечері
покликати поліцію, щоб вияснила справжні мотиви такого
незвичного поступку, але чомусь стримались. Напевно,
пожаліли дочку, добре знаючи, що вона почне плакати, а
це так боляче бачити її сльози.
Леся після опівночі прокинулася і прошепотіла:
– Хочу в туалет.
– Тихенько, хвилинну, я не сплю,– сказав Юрко і взяв її
на руки, щоб занести до туалету.
Тільки-но він зробив два кроки у кімнаті, тримаючи на
руках Лесю, як почув голос матері:
– Куди ти направився з нею?!
Спросоння їй здалося, що Юрко втікає з нею надвір.
Хоч ще звечора провірили його паспорт, який не викликав
жодної підозри про якусь підробку документа.
Юрко не відповів на запитання, а швиденько посадив