питися непоправне, про яке вони часто говорили впівголоса
між собою. Швидко минали теплі дні, а батьки так і нічого
не могли придумати, що керує хлопцем у його безкори-
сливих діях. Та цього разу батько, не порадившись із дру-
жиною, рано-вранці вирушив у дорогу. Поїхав у те місто,
звідки прибув Юрко. На автобусній станції найняв таксі і
попросив водія завезти його по вказаній адресі. Дорогою
завів розмову про Юрка, але молодий водій такого чоловіка
не знав. Квартира, до якої прибув, була на замку. І він почав
шукати тих, хто мешкає в одному й тому ж під’їзді. Вийшла
відразу в коридор жінка середніх літ і охоче стала розпові-
дати про жильців зачиненої квартири.
– У ній вже кілька місяців ніхто не живе. Попередній
жилець поїхав із дружиною на заробітки за кордон, а
квартиру час від часу наглядає якийсь їхній родак. Не
знаю, ким він приходиться господарям, бо в розмови із
сусідами вступає неохоче, – каже жінка. – А я й не дуже
цікавлюсь – мені то треба?
– Ну, а раніше, хто тут жив? – допитувався чоловік.
– О то ціла трагедія трапилася в цій родині!
– Оце якраз мене і цікавить, – мовив задоволено при-
булець, зрадівши, що так відразу натрапив на людину, яка
може відкрити якусь таїну.
– Жив у цій квартирі після служби в армії Юрко Заруд-
ний, але недовго. Приводив на квартиру дівчину, красиву,
молоду, але вона виявилась розпусною дівахою.
– І що, залишив її?
– Власне, у день одруження сталася подія, яку ще й досі
дехто згадує.
Сусідка Юркової квартири, пані Люба, на хвильку заду-
малась, а потім спитала:
42
– А ви хто такий будете, що цікавитесь, наче слідчий чи
може, наш сусід Юрко ще накоїв якогось лиха?
– Я взяв його працювати у свою фірму і хочу довідатись
про нього дещо більше, щоб знати чи можна йому дору-
чати відповідальну роботу, – навмисне сказав неправду, аби
сусідка розговорилася.
– Ото що я вам скажу: він хлопець бідовий, ріс в дитя-
чих притулках з раннього дитячого віку, а потім уже дорос-
лим попав у тюрму.
– За що?
– Мало не до смерті побив свою дружину, з якою про-
жив лише один день після одруження.
– Може, знаєте як і чому це сталося?
– Ой, та це ж усі й досі пам’ятають. Можете, якщо мені
не вірите, то спитайте першого-ліпшого із нашого будинку.
– Та чого ж, я просто хочу знати правду, – мовив Іван
Петрович і почав метушитися.
– Отож, слухайте: кілька місяців після служби в армії
приводив до себе додому свою наречену. Відтак одного дня,
уже не пам’ятаю була це субота чи неділя, розписалися в
РАЦСі і гуляли одруження на подвір’ї Юркового родича,
що жив у передмісті.
– Ну й що? – не терпілося Іванові Петровичу.
– Отут і все почалося, – усміхнулась пані Люба і продов-
жила:
– Уже вечоріло, усі гості, а це були переважно молоді
люди, запримітили, що молодої дружини нема серед
них. Заметушився тільки-но одружений чоловік. Хтось із
присутніх шепнув йому, що його Люся поїхала кудись із
колишнім своїм нареченим. Юрко попросив свого друга,
дати йому мотоцикла в користування на півгодини, бо
виникла непередбачувана ситуація і мусить швидко її
вирішити.
– Бери, тільки не надовго, бо маю теж поїздку, – сказав
товариш, даючи Юркові ключі від мотоцикла. – Може, і
мені треба їхати з тобою, щоб чимось допомогти?
43
– Не треба, я сам справлюсь, – сказав Юрко і миттю
подався в дорогу.
Кажуть, що хтось підказав Юркові, в якому напрямі
вони поїхали. А поїхали вони за місто в пшеничне поле, де
на узбіччі польової доріжки цвіли червоні маки і сині воло-
шки. І треба ж було так статися, що застукав свою дружину
з чужим хлопцем «на гарячому». Та ще й в такий час – в
день свого одруження. Він так побив обох, що довго ліку-
валися в шпиталі, а його тут же арештували, і бідолашний,
зраджений чоловік за свою провину отримав кару перебу-
вати в колонії посиленого режиму впродовж восьми років.
Оце все, що я знаю. Звичайно, я на тому весіллі не була, бо
там були лише його знайомі, молоді хлопці, кілька дівчат і
розказую вам те, що сама почула від багатьох людей.
– І що з ним далі сталося? Одружився той хлопець із
тією своєю колишньою нареченою? – питає Іван Петрович.
– Ото страшно їх скарав, бо кілька місяців лікувалися, а
Люся ще довго накульгувала на ногу. Дітей у них не було і
вони подалися на заробітки аж в далеку Португалію. Обоє
з багатодітних сімей і ніхто уже про них не згадує. На заро-