пара звинувачує одне одного в тому, що дитина такою
неповноцінною народилася. Обоє ще якийсь час надіялися,
що станеться чудо, і їхня донечка почне рости, розвиватися,
як і інші діти. Після кількох років зрозуміли, що нічого вді-
яти не можна. Лікарі стверджували, що це генетично обу-
мовлена хвороба і щось змінити не можна. Радили бать-
кам шляхом генетичного обстеження вияснити, хто із них
є носієм спадкової хвороби, але вони не хотіли обстежува-
тись, щоб вияснити істину; не докоряли одне одному, ніби
вважали, що обоє винні в цьому нещасті. Раз так сталося,
то, напевно, з волі Всевишнього на них має обірватися рід,
мабуть, за вчинений у минулому кимось із предків важкий
гріх, а тепер проявилося, наче родове прокляття. Щоб роз-
лучитись навіть гадки такої у них не виникало, бо добре
розуміли, що прийдеться звалити тяжку життєву ношу на
4
котрогось із них, а вони давали клятву на Біблії, що будуть
вірними одне одному. Лишень обоє таємно карались дум-
кою, що до одруження ніхто з них не поцікавився, якими
хворобами обоє перехворіли в минулому, а щоб завести
розмову про те, чим хворіли їхні предки, навіть їм і на
гадку не приходило. Пристрасне кохання затьмарило здо-
ровий глузд. Та хіба вони одні такі? А й справді, обоє гарні
собою, не мають видимої жодної фізичної вади, а після
одруження ніколи нічим серйозним не хворіли, хіба що
простудою, яка через день-два минала. Тож не мали щось
приховувати. Обоє закохалися в досить молодому віці.
Сніжана Павлівна тільки приступила до роботи медичною
сестрою в школі після закінчення медичного училища, а її
майбутній чоловік Іван Петрович прийшов у цю ж школу
вчителювати, здобувши в університеті професію вчителя
біології. Через кілька місяців після знайомства одружи-
лися. Багато хто заздрив молодому подружжю, що обоє
такими вродливими вдались, а зустрівши їх уперше на
вулиці, оглядалися, милуючись молодою чудовою парою.
І дійсно їхня зовнішня краса, фізична пристрасть поєдну-
вались із душевними почуттями, що так буває рідко. Спо-
чатку їм здавалося, що світ для них такий прекрасний, а
щаслива доля готує їм у майбутньому встелені квітами без-
хмарні роки. Та вона виявилась для них гірше злої мачухи.
Вже кілька літ у них панує в квартирі сум, нудьга і безнадія.
Нині генетики багато чого здатні заздалегідь розпізнати:
уже в ранній період вагітності можуть виявити в майбут-
ньої породіллі, що в її утробі розвивається плід з патоло-
гічними ознаками. І тоді подружжя вирішує чи виносити
його, чи позбутися шляхом проведення штучного пере-
ривання вагітності. А от після народження інколи мало
можна щось зарадити, коли народжується дитина з важ-
кою фізичною вадою.
Обоє зійшлись на тому, що доля обійшла їх боком,
омріяне щастя так швидко втекло від них, щезло, і вони
зрозуміли – воно вже ніколи не повернеться до них. А
5
скільки було прекрасних задумів і мрій!.. Ще якийсь час
жили минулим, а відтак настали для них чорні будні,
інколи бачили перед собою лише безпросвітне убоге спів-
існування. Що з того, що були такі прекрасні почуття в
минулому? Тепер вони пригасли й залишились лише в
спогадах, а кожній молодій людині хочеться мати багато
чогось доброго вже сьогодні. А коли не видно навіть обри-
сів щасливого майбутнього, то наступає в декого розпач,
і життя стає сповненим жахіть. Навіть в очах у них був
помітний затаєний сум, бо добре знали, що так триватиме
довго і виходу з цього лиха нема. Тяжко, сумно, але нічого
не вдіють, бо навіть відомі медичні світила, до яких вони
зверталися, тільки розводили руками, мовляв, не можемо
змінити те, що далось від природи.
***
Подружжя почало через Інтернет з’ясовувати, чи є ще
на світі діти з такою патологією, і дізналися, що така пато-
логія зустрічається в народжених дітей нечасто. Леся охоче
розмовляла з батьками, сусідами, які деколи приходили до
них, або хтось заговорить до неї на вулиці, і вона старалася
почути від присутніх щось цікаве. Коли їй минуло сім років,
батьки найняли вчительку для індивідуального навчання,
хоч і самі багато чого її вже до цього часу навчили. Вчителька
мала на той час певний досвід, як навчати таких дітей, що
не могли відвідувати школу. Тут була ще одна велика про-
блема з навчанням, бо Леся не могла довго тримати куль-
кову ручку в руці. Напише кілька коротких речень і швидко
стомлюється. Зате мала надзвичайно добру пам’ять, мит-