побачив легковий автомобіль. Швидко примчався до
них, а вони сховалися посеред пшеничного лану. Я зупи-
нився на певній віддалі від автомобіля і побачив, що моя
дружина, з якою одружився вранці, кохається з молодим
чоловіком. Обоє сміються голосно, радіють. І тут я підбі-
гаю до них – вони страшенно перелякалися, побачивши
мене в момент пристрасного кохання серед поля. Я кида-
юсь спершу до хлопця з кулакам і б’ю його по голові.
Він падає ниць на землю, прикидаючись непритомним.
Я згадав, що лежачих не б’ють і починаю гамселити дру-
жину. Копаю її, куди попало. Вона верещить так голосно,
що аж луна йде пшеничним полем і нарешті теж падає
обличчям до землі. Я злякався, подумавши, що когось
із них скарав на смерть. Тут же, не гаючи жодної хви-
лини, викликав «швидку» і міліцію. Прибули на місце
злочину майже одночасно карета швидкої допомоги і
наряд міліції. Постраждалих забрали до лікарні, а мене
в камеру тимчасового утримання. Чекав світанку, але
ніхто до мене не з’являвся, лише слідчий карного роз-
шуку десь біля одинадцятої години покликав до свого
49
кабінету і ознайомив мене з обвинувальним актом, де
було сказано, що я підозрююсь у вчиненні тяжкого зло-
чину, а відтак почав допитувати. Я попросив, щоб мені
дали державного адвоката, бо не маю грошей, аби най-
няти приватного юриста.
У СІЗО перебував недовго. Слідчий довів мій злочин
досить швидко. Я не став щось приховувати, щоб не затя-
гувати досудове перебування в слідчому ізоляторі, бо очі-
кування вироку вимотувало усі мої фізичні і душевні сили.
В останньому слові на суді не просив проявити до мене
пом’якшення кари, бо вважав, що заслуговую на суворе
покарання за вчинений злочин. І ось для мене відкрився
новий, досі не знаний світ за колючим дротом. І так у неволі
пробув вісім років.
Спочатку гнітила тюремна камера, перебуваючи
серед бандитів, злочинців, які тут гибіли роками. Швидко
звик і вже тюремна обстановка не була аж надто тяжким
тягарем для мене. Зголосився працювати муляром і став
заробляти гроші. У тюремному продовольчому магазині
міг придбати фрукти, яких так було мало у щоденному
меню для ув’язнених. Читав книжки, поповнював свої
знання, у неділю мав можливість відвідувати тюремну
капличку. Словом, вів себе як належить, не порушував
тюремного режиму, не мав конфліктів з адміністрацією
виправного закладу й зі співкамерниками. Мені навіть
адміністрація хотіла видати позитивну характеристику,
щоб достроково звільнити від покарання. Але я вважав,
що маю відбути повний термін покарання, бо заслужив
його справедливо.
Ще задовго до суду моя дружина написала письмове
прохання, що вона прощає мій поступок, бо й сама дала
привід до вчинення злочину і навіть хотіла забрати свою
попередню заяву. Можливо, вона так і зробила, але судили
мене по факту вчиненого злочину. Бо вона і її наречений
отримали важкі тілесні побої, з тривалими розладами здо-
ров’я. Дружина отримала перелом куприкової кістки, а в її
50
нареченого – закрита черепно-мозкова травма, струс голов-
ного мозку середнього ступеня.
Мої родаки і знайомі, що були тоді на святковому
обіді з нагоди мого одруження, зібрали гроші і віддали
постраждалим, щоб мали за що лікуватися, то на суді мені
не присудили відшкодувати кошти, витрачені потерпілим
за лікування.
– І як склалася їхня доля? – перервав розмову Іван
Петрович.
– Дружина зі мною заочно розлучилася й одружилася
зі своїм колишнім нареченим. Кажуть, що дітей у них не
знайшлося впродовж трьох років і вони подалися на заро-
бітки в Португалію. Теперішня їхня доля мені невідома.
– Шкодуєш, що так сталося? – спитала Сніжана Пав-
лівна.
– Мав час усвідомити, що міг тоді поступити інакше.
Треба було перед тим, аніж чинити розбій, добре подумати
про наслідки своїх дій. Дуже прикро, що така пригода ста-
лася саме в день одруження, скарав дружину, яка офіційно
лише півдня вважалася моєю. Навіть не міг собі перед тим
уявити, що станеться така драматична ситуація в моєму
житті.
– Маєш, мабуть, тепер відразу до красивих дівчат? –
питає Іван Петрович.
– Не всі красиві дівчата такі самі, як колись мені попа-
лася.
– То чому, вийшовши із тюрми, не став шукати собі
пару.
– А я і знайшов – вашу Лесю.
– Не розумію я тебе: здоровий хлопець, відбув пока-
рання і міг би створити нормальну сім’ю, ростити дітей