58
– Я так не вважаю. Ти для нас… для мене і Лесі – справж-
ній чародій, якому можна довіритися в усьому. А ще:
можеш називати мене лише по імені й на «ти».
Юрко не знав, що має казати, бо й справді він чинить
добро не з примусу, а з усвідомлення, що так треба.
– Напевно, я піддався твоїм чарам, бо який з мене чародій?
– Юрку, йди до мене, – прокинувшись, заговорила Леся.
– Я тут, уже йду.
Йде Юрко до Лесі й невтішно йому, й журно, що така в
неї тяжка доля.
– Ходімо на подвір’я, – каже до дівчини,– де повно
людей, а птахи літають попід небесами, збираючись відлі-
тати у теплі краї.
І ось вони знову у маленькому скверику. Надворі
дихається вільно, а приємні думки одна за одною в голові
снують.
Леся охоче погоджується з ним, ще трохи – і вони відда-
лилися далеко від квартири. Тут єдина розвага для неї, бо
може спостерігати за людьми, що ходять туди-сюди. Дехто
зустрічає її з Юрком і починає розпитувати Лесю, хто цей
молодий чоловік? Може, брат знайшовся?
Леся починає посміхатися і, набравши повні груди
повітря, голосно, щоб усі чули, мовить:
– Юрко – мій чоловік.
Почувши такі слова, присутні починають сміятися, але
це не є їхні насмішки, а радше радість, що дівчина жартує
і тим живе.
Кожної неділі і в свята, коли надворі гарна погода, то
всією сім’єю йдуть до храму. Юрко привозить її і слуха-
ють Святу Літургію біля церкви, бо досередини не можуть
проїхати, тому що до храму ведуть високі східці, а панду-
сів нема. Але це не перешкода, щоб помолитися, послу-
хати церковний спів, повчальне казання священика. А коли
починають дзвонити дзвони на високій дзвіниці, то Лесі
здається, що той звук аж біля неї затримується, і ще довго
оте «бам», «бам», «бам» у вухах відлунює.
59
***
Уже почалася календарна зима 2015 року, а надворі
наче бархатний сезон осені, яка не хоче зустрічати холодну
зиму. Надворі ні снігу, ні холодного вітру. Усі поговорюють,
що в усьому причина – різке потепління планети.
– Прийде зима, нікуди вона не дінеться, – тішить Лесю
Юрко. – Буду, як і торік, возити тебе санчатами по снігу,
поставимо біля хати снігову бабу, а в квартирі – ялинку.
Напевно, снігові завії десь навмисне затрималися, щоб поя-
витися тут якраз на твоє вісімнадцятиліття.
В кінці грудня 2015 року Лесі мине 18 років. Про це всім
вона казала при зустрічах і просила, щоб у той день наві-
далися до неї в гості. Це буде перший у її житті день, коли
вона відмітить своє таке нещасливе народження. Батьки
до цього часу ніколи навіть не згадували дату її нещасного
народження, бо не хотіли завдавати душевного болю і собі,
і дочці. Та цього разу наважились зробити для неї маленьке
свято, скликавши близьких знайомих і сусідів. І якраз у той
день, ще з самісінького ранку гасав морозяний вітер, кру-
тив сніговими метеликами навколо будівель, пхався у вікно
крізь шпаринку.
Для Лесі така раптова зміна погоди здавалася справж-
нім сюрпризом. Вона тішилась і по-дитячому махала
рукою, наче кликала сніжинки до своєї кімнати. Прибігли
з самого ранку сусідські дівчата, Лесині ровесниці, при-
несли плюшевого ведмедика, а одна з дівчат – квіти орхідеї.
Із сусідньої квартири прийшла молода сімейна пара з п’я-
тирічним хлопчиком. Хлопчик відразу почав заглядати до
Лесі, питаючи чого вона так довго спить. Леся нічого йому
не відповіла, а Юрко сказав жартома, що вона не спить, а
дрімає, чекаючи поки хлопчик заспіває їй пісеньку, і аж
тоді вона проснеться.
Леся мовчки дивилася на радісні обличчя присутніх і
ніби чогось соромилась, а в очах – не радість – сум. «Я не
винна, що такою народилася і живу на світі», – подумала і
мало не розплакалась.
60
Усі, що прийшли, бажали їй здоров’я. Про щастя ніхто
не згадував, аби не ятрити дівчині душу, бо якого можна
чекати щастя, коли вже нічого змінити в її житті не можна.
Вона й сама знала, а, власне, довідалась із Інтернету, що
такі, як вона, довго на світі не живуть і тому старалась, щоб
кожен день не змарнувати. Просила Юрка, аби він читав їй
книжки, особливо полюбляла слухати вірші, новели, опо-
відання. Про романи не йшлося, бо сама довго читати не
могла, а навіть як довго читали Юрко чи матір, то швидко
стомлювалася слухати, виникав головний біль, і вона після
цього надовго засинала.
Леся цікавилась відомими людьми, які померли моло-
дими, залишивши після себе добру нам’ять або, як кажуть,
слід на грішній землі. Дізналася з Інтернету, що багато хто з