пішла в іншу кімнату, щоб там ніхто не чув її плачу. Юрко
сидів біля Лесі і щось їй розказував, а вона не спускала з
нього очей. Їй здавалося, що ще ніколи він не був такий ніж-
ний і чарівний, як сьогодні. Юрко тримав її за руку і шеп-
тав якісь слова з недавно прочитаної поетичної книжки. Так
тривало півгодини і вона заснула.
– Надягни маску, бо ще й ти захворієш, – каже Лесина
мати.
63
– У мене імунітет до грипу, бо два роки тому перехворів.
Вона запримітила, що Юрко дуже засумував, замис-
лився і їй стало стидно дивитися йому в очі, бо так довго не
вірила у щирість його безкорисливої допомоги. Сіла біля
нього, але він ніяк не зреагував на неї, перебуваючи в жур-
ливій задумі, навіть не чув, що вона щось говорить до нього.
Враз ніби очуняв зі сну і, взявши її руку, притулив до своїх
грудей. Вона відчула биття його серця, і ніжно притулилась
до нього, щоб приховати набіглі сльози.
Прийшов чоловік, і приніс якісь ліки, що придбав у ще
одній аптеці. Поміряли температуру тіла. Гарячка втриму-
валась і під вечір Леся прокинулася й почала марити. Їй
здалося, що до неї прийшла фея з темного лісу і кличе туди,
а Юрко чомусь її не відпускає, боїться, бо там волохаті вед-
меді, зубасті вовки, хитрі лисиці можуть її з’їсти.
– То правда, Юрчику, що ти боїшся, аби я не пішла з
нею?
– З ким? – не зрозумів Юрко про кого вона питає.
– З лісовою чарівницею, яка кличе мене, щоб я йшла до
лісу, в який ти мене колись возив. Там добра чаклунка хоче
мене врятувати від смерті.
– Це тобі приснилось і дуже добре, що маєш приємні
сни, – каже Юрко, а сам аж тремтить, бо бачить, що Леся
згоряє на очах. Він так злякався, що велів матері, аби поста-
вила їй крапельницю, як то радив лікар.
– Зараз же поставлю крапельницю і ще раз викличемо
«швидку», – сказала мати і взялася до роботи.
Чоловік уже пізнім вечором покликав до хворої дочки
лікаря-інфекціоніста.
– Варто було б її госпіталізувати в інфекційне відді-
лення, бо поки що ускладнень нема, а є виражена інтокси-
кація організму і хвора потребує постійного нагляду лікаря.
– Не хочу до лікарні! – аж скрикнула дочка.
– Я буду з тобою, – каже Юрко.
– Там є навчений персонал і здоровим туди не можна, –
каже лікар.
64
– Без Юрка я можу там відразу померти, а він стоїть на
сторожі і не допустить до мене тої, що з косою приходить у
смертну годину до людини.
– Не бійся, дорогенька, я не допущу до тебе ніяких
лихих потвор.
– У такому разі ставте її двічі на день крапельниці, нехай
багато вживає рідини і ліки, які назначив мій попередник і
ті, що я рекомендую.
Після введених ліків крапельним методом до вени Лесі
трохи полегшало. Від їжі відмовилась, а лише пила соки і
приготовлений на травах чай.
Цілу ніч ніхто не спав. Леся аж по опівночі заснула, але
щоразу прокидалась і щось говорила, але зрозуміти її було
годі. Одне здогадалися, що її дуже болить голова і не має
сили, щоб навіть поворухнутись.
У сусідню кімнату пішли радитись батьки, як їм бути далі.
– Треба насильно взяти її й завести на стаціонарне ліку-
вання. Бачиш, що вона не усвідомлює свого важкого стану, –
розмірковував батько. – Грип, то не нежить, що минає
навіть без лікування. Обидва лікарі казали, що цьогорічний
грип не такий, як це було в попередні роки. Майже кожен
випадок приводить до тяжких ускладнень, а вона й так, як
пучка духу.
– Ходімо, будемо ще раз вмовляти, щоб лікуватися в
лікарні, – погодилась із чоловіком дружина. – Нехай ще
Юрко їй скаже те саме. Може, його послухає.
Не послухала, згасала на очах, ледве промовить слово і
впадає в забуття. У другій половині дня наче прокинулась
зі сну, почала розмовляти, і всім здалося, що їй стає краще.
– Юрчику, спасибі тобі, що допоміг мені легко пройти
впродовж цього півтора року, що був зі мною, тими вузь-
кими і небезпечними містками до вічності. Нині, коли я з
тобою і батьками, то мені легко покидати цей світ і піти
туди, де не буде різниці, хто якого росту, багатий чи бідний.
Юрко скинув з обличчя марлеву маску і почав цілувати
її вушко, а вона продовжувала, звертаючись до нього:
65
– Ти приніс мені щасливі миті у моє нещасне життя. Чи
боюсь я смерті? Звичайно, хотілось би трохи довше бути зі
своїми батьками, з тобою, мій коханий. Нагадай мені слова
поетеси Наталії Чайки-Бузинної, які я вже трохи призабула.
Юрко тут же взяв з полиці книжку і розгорнув її на 11
сторінці, почав читати: