тихо, як у могилі. Іван Петрович уже кілька днів не ходить
70
на роботу, бо цього року зимові канікули в школі почались
раніше, аніж завжди. Це так вирішила міська адміністра-
ція, щоб зекономити кошти, виділені на закупівлю газу для
опалення шкільних приміщень, і попередити захворювання
на грип у дітей, який досить швидко поширювався серед
населення їхнього міста, приводячи до тяжких ускладнень
у вигляді запалення легенів, загострення хронічних хвороб,
особливо у літніх людей.
Він цілими днями нудився в квартирі, чекаючи дру-
жину з роботи. Але приходить дружина додому і легше на
душі не стає. Обох охоплює сум і безнадія, хоч і коли жила
дочка, то ніякої надії на майбутнє не мали. Уже не пам’я-
тають тих днів, коли їхні очі світились яскравим полум’ям
кохання, а тепер – одне одному боялися глянути у вічі;
переживали душевну травму і не тільки тому, що померла
єдина хвора дочка, а через те, що нема в них жодної світлої
перспективи на майбутнє. Дружина не могла приховати
своє страждання і це відбивалося нестерпною мукою для
обох.
Іван Петрович подумував про розлучення з дружи-
ною, з якою прожив 19 років. Своїм поступком хотів зро-
бити добру справу не тільки для себе, але й для дружини.
Самому хотілося забезпечити надійну старість, а 38-річна
дружина могла б ще з іншим здоровим чоловіком наро-
дити повноцінних дітей. Він зійшовся близько з 46-річ-
ною вчителькою, матір’ю-одиначкою, яка уже не здатна
вагітніти, але мала двох синів-школярів, до яких батьки
не признавалися. Її батьки повмирали, а родичі роз’їха-
лися хто куди, переважно подалися на заробітки за кор-
дон. Вона влаштувалася вчителем географії у школі, де
працював Іван Петрович. Якраз з нового навчального року
звільнилося місце, бо попередній вчитель географії вий-
шов на пенсію, будучи вже в похилому віці. На перервах
Іван Петрович любив порозмовляти з колегами не тільки
в учительській кімнаті, але й в коридорі або на вулиці,
йдучи додому з роботи.
71
Якось недавно у розмові сказав до своєї колеги:
– Якби я мав таку дружину з дітьми, то тішився б до
старості літ, а так мушу гибіти без дітей, а це так страшно,
як подумаю…
– То що тебе стримує? – спитала Елла Артемівна. – Я
вся перед тобою. Хоч завтра приходь до мене, станемо обоє
втішатися собою і моїми безбатченками.
– Зробив би це із задоволенням, але боюсь, що дружина
мене не зрозуміє і може захворіти.
– Ну що ж, я нікуди не тікаю, схочеш, то матимеш мене
з синами. Звичайно, якщо ти зможеш стати для них добрим
вітчимом.
Іван Петрович при першому знайомстві признався
Еллі, чому не заводили з дружиною дітей після народ-
ження дочки, хворої спадковою хворобою. Сказав, що іще
й досі не признався дружині, що саме він є носієм патоло-
гічних генів.
–То признайся їй і нехай вона, поки ще перебуває в
дітородному віці, шукає чоловіка іншого, а тебе я візьму, бо
вагітніти уже не можу – вік не той.
– Поговорю зі своєю дружиною найближчим часом, –
сказав Іван Петрович, – і може дійдемо спільної згоди, а вже
тоді…
***
Якби хтось кілька днів тому сказав був Юркові і Сні-
жані Павлівні, що станеться в них такий життєвий пере-
лом, то обоє не повірили б. Юрко приїхав до міста, в якому
довелося прожити трохи більше, аніж півтора року, щоб
разом з батьками покійної Лесі помолитися в церкві на
дев’ятий день за її душу. Відразу подзвонив, що до квар-
тири не стане заходити, а відразу піде до церкви в назна-
чену годину. А за той час, що має у своєму розпорядженні,
піде на цвинтар.
Зранку на кладовищі не було жодної живої душі –
одні сумні хрести на могилах та чорний ворон кілька разів
72
пролетів над хрестами і за хвилю подався звідти, сів на
високе дерево, що росло за цвинтарною огорожею й почав
дзьобом шукати під корою поживу. Юрко в тихій задумі
стояв перед надмогильним горбиком з дерев’яним хрес-
том, вдивляючись у бляшану табличку, на якій були цифри
1997 – 2015 рр., ім’я та прізвище небіжчиці.
Він відмовив молитву, і пішов прямісінько до храму, де
вже почалася Свята Літургія за упокій. У церкві людей було
небагато, переважно – це літні жінки, одні стояли, а дехто
сидів у лавці, тримаючи в руках молитовника. Іван Петро-
вич і його дружина були одягнуті в чорні зимові пальта, а
на Юрковій куртці була нашита чорна стрічка. У церкві сто-
яла прохолода. Багато хто з присутніх кашляв і подружжя