правди про свою патологічну спадковість відразу, як тіль-
ки-но зробив аналізи; боявся, що ти мене проженеш, а Леся
буде тримати на мене образу або ще більше стане сумувати,
що такою народилася через мої патологічні гени.
– Можеш не продовжувати оправдуватися, я давно про
це дізналася.
– Як?
– Теж зробила аналізи і виявилося, що я цілком здо-
рова, переконавшись, що ти став причиною хвороби нашої
дочки, бо іншого статевого партнера у мене не було.
– Виходить, що ми обоє навмисне тримали таїну, щоб
не завдати болю одне одному.
– Мабуть, так і сталося.
75
– Не вини мене в цьому, що я так довго мовчав про це.
А нині настав той час, що треба вирішувати, як нам далі
жити. Я передусім бажаю тобі добра, бо ти на це заслу-
говуєш. У свої тридцять вісім років ще можеш мати здо-
рових дітей. А мені випадає йти в монастир або до жінки,
що вже має дітей і стати її чоловіком, а для дітей добрим
вітчимом, щоб у старості мати надію на їхню допомогу. А
втім, хто його знає, чи дочекаюсь старості, бо все в руках
Божих.
– Роби як знаєш, тобі видніше….
Почувши такі слова від дружини, він ладен був прова-
литися крізь землю від сорому, що так довго не признавався
про свою ваду.
Юрко заметушився в кріслі, звів брови, злегка розкрив
рота, щоб промовити слово, але тут же чомусь стиснув губи
і продовжував слухати їхню розмову.
– Юрку, ти давно став членом нашої сім’ї, то скажи своє
слово.
– Отут я не можу бути вам порадником, слова за вами,
подружжям.
– Але ж маємо Лесин заповіт і його не можна ігнору-
вати, навіть враховуючи, що вона його сказала, перебува-
ючи в агонії. Її заповіт для нас повинен бути законом, доч-
чине останнє бажання маємо виконати. Юрко має залиша-
тися тут і це буде найкращий вихід для всіх.
– Що ти маєш на увазі? – спитала чоловіка Сніжана.
– Станеш для Юрка або матір’ю, або дружиною. Це
вже як у вас складеться, а я піду до жінки з дітьми. Ви обоє
достойні мати щастя. Ти можеш народити здорових дітей,
а Юрко, як виявилось, – справжній мужчина, справедли-
вий, має сильну волю, і ви будете добре жити-поживати і
дітей народжувати.
– Чому саме заговорив сьогодні? – питає Сніжана. – А
куди подінеться наша любов?
– Любов з часом згасне. Хтось інший її замінить. От
Юрко перший, хто має на це право. То нічого, що трохи
76
молодший за тебе, зате щирий, добрий і я схиляю перед
ним голову, каюсь, що раніше проявляв до нього недо-
віру. Хоча ця недовіра тривала недовго, але мені сьогодні
соромно дивитися йому в очі за це.
Юрко слухав їхню розмову і навіть спробував посміха-
тися з того, як йде, наче торг, між подружжям. Їх можна
зрозуміти. Кожен із них вартий того, щоб прожити другу
частину життя інакше, мати хоч крапельку щастя, бо до
цього часу була в них лише безнадія і смуток. І навіть жодна
робота не могла зменшити їхнє переживання, нещастя, що
випало на їхню долю.
А Сніжана тихо плакала, сльози горошинками стікали
по щоці. Одну з них вона зловила язиком. Сльоза була
солона, настояна на гіркій тривозі.
У кімнаті надовго запала мовчанка. Усі троє приниш-
кли. Нарешті, коли мовчання стало, як здалося Сніжані,
переходити у відчуженість, вона заговорила:
– То з чого почнемо? – спитала, дивлячись чоловікові
в очі.
– Маємо ще місяць часу на роздуми, бо це для всіх нас
не так просто зважитися на такий крок, – сказав Іван Петро-
вич, кинувши погляд на Юрка.
– Чому саме місяць, а не тиждень чи день-два? – спитала
Сніжана і ніжним поглядом обділила Юрка, що замис-
лився, чухав голову і сидів мовчки, слухаючи розмову між
подружжям, яке наважилося на такий незвичний вчинок у
своєму житті.
– Треба почекати до сороковин із часу смерті нашої
дочки. До цього часу не можна чогось такого собі позволити,
що суперечить християнській моралі, – сказав повчальним
голосом Іван Петрович і глянув на Юрка, як той зреагує на
його пропозицію.
– Аякже, і я такої ж думки, адже вирішується доля усіх
тих, хто тут сидять і розмовляють, – погодився Юрко.
– Ось бачиш, наш «волонтер» має цілком слушну думку.
Він давно переконався, що поспішність інколи приводить
77
до необачних вчинків, за які треба розплачуватися дорогою
ціною, – сказав Іван Петрович, маючи на увазі про Юркові
пригоди в день свого одруження.
Юрко тепер дивився на Сніжану іншими очима, аніж
іще кілька тижнів тому. Красива, молода, з приємним