погодився пройтися вечірнім містом перед сном. Верну-
лися на квартиру після опівночі. Обоє прийняли душ, а від-
так Сніжана розстелила ліжко.
– Ходімо туди, – каже і охоплює його шию руками.
Юрко тут же взяв її на руки і поніс на широке ліжко.
Її голе тіло навіть у темноті здавалося особливо красивим і
збуджувало його бажання.
– Я навіть не уявляв собі, що ти така… така… – не дока-
зав, бо вона в цю хвилю в поривах пристрасті потягнула
його до себе і почалось…
94
Обоє склали перший «екзамен» на «відмінно». Вранці,
проснувшись, Сніжана тихим голосом сказала:
– Хлопчику мій, я така рада, що ти собі не уявляєш.
Мені було так добре з тобою, як у казці. Ще недавно не
могла навіть собі уявити, що таке кохання в моєму віці мож-
ливе. І де ти навчився так жагуче кохати, начитався рома-
нів чи еротичних журналів? Мені здалося, що ти все життя
тільки й тим займався, що кохав дівчат і жінок. З твоїми
здібностями можна стати добрим вчителем для тих, хто в
коханні не обізнаний.
– В одній із пісень є такі слова: «Хто в коханні не зна-
ється, той горя не знає», але ця пісня не для нас, правда,
Сніжанко? Ми обоє, як я переконався, справді здатні на
бурхливе кохання, з якого народяться здорові діти. Шкода
лишень, що доля звела нас з деяким запізненням, але я й
цьому радий, ми своє надолужимо. Що ж, давай не будемо
хвалити одне одного, а просто кохатися і йти по життю
дорогою щастя і добра.
Вона дивилась на нього радісним поглядом великих
очей, і Юркові здавалося, що то не очі зачарованої жінки, а
яріють вечірні зорі.
Багатьом віриться, що все в житті розумно стається.
Ось пішов її чоловік до іншої жінки, а в неї тут же появився
Юрко, хоч його ще не сприймала, як чоловіка, а тимчасо-
вого закоханця, що до кінця виконає свою місію і покине
її оселю. Сніжана ще повністю не довірилась йому, бо не
так легко людину розпізнати. Інколи людина про одне
говорить, а про інше думає. Але підсвідомо відчувала, що
Юрко не такий, він акуратний не тільки в побуті, але в
своїх почуттях і тому-то в неї появився не тільки фізіоло-
гічний, але й духовний потяг до нього. Та ще й крім того
мала надію, що матимуть спільних дітей, а через те варто
обом поспішати.
Щоб щастя проявилося на повну силу і обоє дістали від
нього не тільки матеріальне, але й моральне задоволення, то
не можна стримувати в собі інстинктивний потяг до само-
95
відтворення, а навпаки, він має стати потребою, і тоді життя
проявиться в усіх його барвах. Та не годиться робити культу
із сексуальних відносин, не стати рабом статевого інстинкту,
а бути його господарем і диригентом. Треба пам’ятати, що
жінка не машинка, не резервуар для чоловічих гормонів,
а квітка, якою треба насолоджуватися, не зриваючи з неї
пелюстків, бо тоді вона стає менш привабливою. Хто живе
красиво і створює сімейні відносини, повинні пам’ятати,
що мають служити один одному. Про це так гарно сказано
в багатьох науково-популярних книжках.
***
Хоч Іван Петрович уже кілька днів ночує у Елли, але
сплять у різних кімнатах, теж вичікують, поки мине сорок
днів після смерті Лесі. Так відразу домовилися і ніхто з них
не хотів порушувати народного звичаю, що існує в їхній
місцевості з сивої давнини. Синам Елла у перший же день
призналася, що Іван Петрович – їхній вітчим і треба його
поважати.
– Може, ще скажеш звати його татом? – спитав стар-
ший син Сергій.
– Я вас, діти, до чогось поганого не примушую, лише
кажу, що беру його собі за чоловіка.
Хлопці засміялися, і Сергійко серйозним тоном мовив:
– Нарешті знайшовся для нашої мами чоловік. Мама
виходить заміж, ото приємна оказія, тепер нас буде ціла
трійця мужиків у хаті, а це вже – сила.
– Ой, які ж ви в мене, хлопці, гарні і мене розумієте.
Кожна жінка хоче мати хоч крапельку щастя в житті. Для
мене ви найцінніше, що маю, а все інше – другорядне.
– Признайся, – заговорив Сергійко, – ти прогнала наших
батьків, чи вони нас самі покинули?
– Кажу вам чесно, як на сповіді, хоч уже не раз про це
розповідала, що вони пішли від мене ще до вашого народ-
ження і ніколи не поцікавилися, хто у них народився. Я
навіть не знаю, де вони можуть перебувати сьогодні.
96
Така розмова велася між матір’ю і синами у відсутності
вітчима.
Хлопці не стали задавати матері більше запитань і
пішли гуляти на вулицю. Мати кожного разу нагадувала їм,