посильну допомогу.
Працюючи, обоє забували про свої перенесені нещастя.
Кожного надвечір’я Сніжана зустрічала свого Юрка
посмішкою і пристрасними поцілунками. А «хто починає
з поцілунків, той опиняється в ліжку», – кажуть так здавна
знавці екстатичних сексуальних насолод.
Юрко, навіть кохаючись, був завжди небагатослівний.
– Я без усяких компліментів, як це говорять багато хто,
скажу: ти мені потрібна і віднедавна уже не уявляю себе без
тебе. Говорити про любов кожного разу не стану, вона має
прийти до нас повільно, але назавжди, і хочу, аби кожен
із нас приніс одне одному моральне і фізичне задоволення.
І дійсно, нащо потрібне багатослів’я, коли проявилися
в них чисті, благородні почуття, якими їх нагородила боже-
ственна природа. Кожного ранку Сніжана перебувала під
враженням минулої ночі, коли закоханий у неї Юрко пока-
зував себе так, ніби був не в ліжку з жінкою, а на спортив-
них змаганнях і старався перемогти суперника. Перебува-
99
ючи в його обіймах, задумалась, чи є межа тому, на що обоє
здатні. Він виявився палким коханцем, і це її почало триво-
жити, бо часто чула від своїх співробітниць, що такі при-
страсті можуть привести до передчасного виснаження, бо
в коханні теж має бути міра, певне дозування. Ще недавно
їй навіть не снилось, що Юрко здатний на таку шалену
любов. Почала хвилюватися, чи довго це триватиме, бо на
її думку, не можуть проявлятися такі бурхливі пристрасті
кожної ночі. Чула нагадування від деяких жінок, що треба
берегти чоловіка ще й на потім. Та найперше сподівалася
на те, що завагітніє. Надії… мрії… Чи здійсняться вони? Це
найбільше турбувало її.
Якось спитала Юрка: «Що тебе вабить у мені – душа чи
тіло?»
Він здивовано звів густі широкі брови. «Невже ще й досі
сумніваєшся, що мої почуття до тебе справжні, а не наду-
мані? – відповів тоді. – Я кохаю тебе і ніяких інших цілей не
переслідую».
Минуло лише два місяці, як вони почали жити разом, і
Сніжана відчула, що завагітніла. І тепер перебувала на вер-
шині блаженства, бо зрозуміла, що в її лоні зароджується
життя нової людини. Про свою вагітність ще довго не при-
знавалася Юркові, тримаючи в душі солодку таємницю,
але жіночу консультацію все-таки відвідала, стала на облік,
пройшла обстеження. Якихось відхилень у її здоров’ї лікарі
не виявили. І лише навмисне почала стримувати Юрків
запальний азарт, коли вони починали кохатися в ліжку.
Потай від чоловіка чекала тої миті, коли почує в своєму
лоні порухи дитини.
Недавно зустріла на вулиці свого колишнього чоло-
віка і згадка про минуле життя з ним щемом відізвалося
в грудях. Говорили про щось віддалене від нинішніх їхніх
сімейних відносин і, побажавши одне одному доброго здо-
ров’я, пішли до своїх домівок. Майже два десятка літ про-
жили разом, то лишилася зарубка в пам’яті колишнього
подружжя і ще довго час від часу буде проявлятися яки-
100
мись згадками. І все те відходить у минуле, в якому було
так багато трепетного, та ще більше сумного, що доводило
обох до страждань через доччину хворобу.
І ось ця благодатна мить настала – вона почула перші
порухи в своєму лоні. Втішилася і своєю радістю тут же
поділилася з Юрком.
– І ти так довго таїла від мене? – дивується Юрко,
тішиться, цілує дружину. Вона для нього стала ще більш
ріднішою, така красива, мила. Від хвилювання в нього аж
тьмяніло в очах, частіше билося серце. Здавалося, що щастю
немає меж. Тепер він ще більше став приділяти їй увагу,
старався, аби вона мала щохвилі тільки позитивні емоції. І
тепер все в ній здавалося чарівним, і він хвилями ніби п’я-
нів, перебуваючи в якомусь дивному солодкому мареві.
***
Червень 2016 року видався теплим, але з частими гро-
зовими дощами. Юрко щодня працював під палючим сон-
цем. Бували дні, що сонце пекло немилосердно, і тоді він
з іншими робітниками робили тривалу перерву в роботі –
йшли додому обідати, зате довше після обіду затримува-
лися на роботі. І ніхто не скаржився, бо всі отримували
заробітну плату від об’єму виконаної праці.
Цього надвечір’я йшов додому в доброму гуморі,
тішився, що нарешті живе в гармонії з собою і працює для
добра своєї сім’ї. І ось така неприємна зустріч. Біля самого
дому перестріває його колишній співкамерник Геннадій.
– Ну, нарешті ледве тебе знайшов. Ти що, втік зі свого
міста?
– Не втік, а тут знайшов собі дружину.