самоусвідомлення своїх вад і морального падіння. Творячи
зло, зникає здатність до самоосуду, проявляється байду-
жість до навколишніх, а особливо до своєї жертви. І де вже
тут до якоїсь справедливості, співпереживання, співчуття
до чужої біди.
У гнітючих роздумах Юрко прийшов додому. Глянув у
жінчині сяючі очі і защеміло в душі.
– Ти чимось стривожений, – відразу запримітила Сні-
жана.
– Звідки ти знаєш?
– Відчуваю, бачила, як ти довго стояв біля будинку і про
щось роздумував, наче вагався йти на квартиру чи залиши-
тися надворі. Розкажи, що тебе хвилює? – в її очах зблис-
нули цікаві іскорки. – Ти щось приховуєш від мене?
Юрко відразу признався, що до нього приходив колиш-
ній співкамерник, що сидів за вбивство людини, запропо-
нувавши йти з ним і вчинити душогубство, пропонуючи
чималі гроші.
– І ти що на те?
– Звичайно, відмовився. Я ж за свій злочин відсидів
сповна і не хочу туди більше попадати. Та й, зрештою, маю
совість, яка не дозволить мені робити комусь зло, а тим
більше – вбивство.
Сніжана почала ходити по кімнаті, хвилюючись.
104
– Ось бачиш, розказав правду, а ти хвилюєшся. Тобі не
можна слухати погані вісті. Можеш бути за мене спокійна,
я не піддамся спокусі. Гроші мене не ваблять, не стану зло-
чинцем. Досить мені того, що я вчинив і за це так довго
мусив каратися в неволі.
– Йди помийся і будемо вечеряти, бо вже й так пізній час.
Цього вечора вони ще довго сиділи в задумі, хоч Юрко
час від часу старався говорити про щось приємне, але
Сніжана відчувала, як його удавана веселість танула, наче
мармеладний цукерок у роті.
Вранці Сніжана за сніданком продовжила вчорашню
розмову. Цієї ночі не мала тривкого сну, була лише дрі-
мота, якісь сонні видива. Боялася, що Юрка можуть затяг-
нути колишні співкамерники в свою компанію, і тоді їхнє
життя стане ще одним нещастям.
Юрко відразу вловив її настрій, і переконав дружину,
що він контролює свої вчинки, свій кожен крок, не стане
ніколи чинити чогось протиправного. Така відверта і щира
розмова заспокоїла Сніжану.
***
Середина серпня 2016 року. Сонце не гріє, а шква-
рить. У таку гарячу пору Андрійко і Сергійко тільки що
приїхали зі спортивного табору, що біля самого Чорного
моря, де впродовж двох тижнів купалися в морі. Там теж
було досить гаряче і доводилося школярам купатися
тільки вранці і в надвечірній час. Такий відпочинок вла-
штували школярам священики Церкви Святої Варвари за
кошти батьків. Вернулися додому загорілі, навіть здалося
матері, що за той час обидва підросли. Хлопці розказують
про свої мандрівки біля моря, про морські хвилі, радіють,
що вміють добре плавати, а ще хизуються тим, що можуть
довго перебувати під водою. Мама тішиться синами, що
такі ласкаві до неї і прихильні до вітчима. З перших днів
почали називати його татом. Може, з поваги до нього
або просто, щоб зробити вітчимові і матері приємність.
105
Щоб так зверталися до вітчима, їх ніхто не силував. Видно,
обидва змовились і почали з пошаною величати вітчима
таким ніжним для нього словом «тато». Іван Петрович
почує їхній голос і радість починає вирувати в його душі.
Він завоював у них таке довір’я не повчанням, як треба
себе поводити, а своїм прикладом у розмовах зі старшими
людьми у їхній присутності.
Елла почує розмову вітчима з синами, і тут же набіга-
ють спомини далекого минулого, від яких туманіє голова.
Згадує вона короткочасні насолоди з молодими чолові-
ками, які дали життя її синам. Іноді шкодує, що ні з одним
не змогла звити сімейне гніздечко. Діти росли безбатчен-
ками, напівсиротами і за це їх у початкових класах школярі
дразнили словами: «знайда», «найдюк». У старших класах
всі колишні кривдники вгамувалися і стали їхніми добрими
товаришами. Та пам’ятні слова «найда», «безбатченко» не
давали братам спокою. Часто запитували матір, якими
були їхні батьки? І мати тут же відповідала: гляньте у дзер-
кало і побачите не себе, а обличчя своїх батьків.
Хоч теперішній чоловік прихильний до неї, але як згадає
колишніх закоханців, від яких народилися сини, то почи-
нає сильніше битися серце, кліпають очі, щось незвичне,
нав’язливе, приємне на мить ворухнеться в її душі і тут же
зникає. Що ж, є перша любов, а їх у неї було аж дві, з яких
народилися діти, і цього не може забути. Тоді вона почи-
нає порівнювати обох колишніх чоловіків з Іваном, що став
і для неї, і для синів таким рідним, дбайливим вітчимом.