на віддалі якихось сто кілометрів від їхнього міста. Сказав
матері, що поїде туди сам і написав точну адресу, де про-
живає його батько. Мати відпустила його в таку поїздку,
але сказала, щоб там не загаявся і тут же вертався додому.
Їдучи до Жовкви, трохи хвилювався. А матір напередодні
його поїздки не мала спокою. Дивні почуття і тривога рої-
лися в її душі. Вранці її почало аж трясти від роздратування.
– Ти, бач до чого дійшло! Син шукає батька, а не
навпаки, – каже до чоловіка.
– Не переч йому, він уже не маленький і сам має визна-
читись, як йому поступати в житті.
– Хочу поговорити з батьком віч-на-віч.
– Їдь, тільки не забувай, що в тебе є мати, яка незабаром
стане старою жінкою, і сини мають їй допомагати, – ска-
зала Елла Артемівна, а про вітчима чомусь не згадала. У той
же час Сергійко сумно косував спідлоба то на матір, то на
вітчима, злегка кусаючи губи.
Подався Сергій у дорогу шукати рідного батька. Зазда-
легідь продумав, що має казати. Приїхав потягом до Львова,
а звідти автобусом – до Жовкви.
Поки розшукував батькову квартиру, розглядав старо-
винні будівлі, архітектурні пам’ятники. У місті на той час
велися археологічні розкопки і можна було зблизька гля-
діти, які старовинні речі знаходяться під землею. І ось він
опинився на вулиці Шевченка, яка починається неподалік
єврейської синагоги і тягнеться аж на околицю міста. Якраз
на цій вулиці знайшов старий будинок, в якому мав би про-
живати його батько.
109
Зупинився навпроти вікна, очікуючи може хтось вийде з
хати. Чекати довелось недовго. Він стояв мовчки і жестикулю-
вав, наче вимагав, щоб хтось вийшов надвір. За хвилю на ганку
показався літній чоловік. Андрій привітався до старого.
– Кого шукаєш, молодий чоловіче? – питає господар
дому.
– Уже знайшов, ваше ім’я і прізвище Матвій Залісний?
– Так.
– А я ваш син Сергій.
– Я, молодий чоловіче, такого не знаю. У мене дочка і та
за кордоном на заробітках. Там і заміж вийшла. Давно її не
бачив.
– І мене теж ніколи не бачив, – сказав єхидним голосом
Сергій. – А може, знаєте таку собі Еллу Артемівну?
– Ти бач, таки народила? – дивується Матвій, щось
мимрить крізь зуби, чухаючи потилицю, – а казала, що поз-
будеться…
– Моя мама не з таких, щоб губити людину, навіть іще
ненароджену.
– Що ти мій син, це треба ще доказати, зробити аналіз
на ДНК, який нині дорого коштує, а в мене нема грошей на
такі справи.
– Закотіть рукав на лівій руці, – каже Андрій.
– Ну, закотив і що?
– А тепер гляньте на мою руку в тому самому місці.
У вас і в мене однакові пігментні плями. Це що, звичайна
збіжність чи про щось вам каже? – виповів одним духом
Сергій.
– Тихіше, а то моя жінка почує, почне хвилюватися.
Вона недавно перенесла важку онкологічну операцію,
лежить дома в тяжкому стані і вже кілька тижнів приймає
наркотичні препарати, щоб вгамувати біль у тілі.
– Що ж, я вам співчуваю. Кличте із заробітків дочку і
нехай доглядає свою матір.
– Ой, не може вона приїхати, бо на заробітках в Італії
познайомилася з сірійцем і поїхала на його батьківщину,
110
а там вже багато літ неспокійно, точиться війна і чоловік
не дозволяє їй покидати країну. А недавно під час бомбар-
дування чоловіка поранило в хребет, і він не може ходити.
Дочка мусить його доглядати і сама почала скаржитися на
погане здоров’я, але залишити самого не може, бо рідні
його загинули під час бойових дій. Та, власне, вона не є
моєю рідною дочкою. Я пізно одружився на вдові, в якої
була дочка, і я її удочерив, бо своїх дітей із жінкою у нас не
знайшлося.
Андрій дивиться на свого батька, який передчасно поси-
вів, недоглянутий, з давно неголеним обличчям, коротко
нерівно обстриженими вусами і йому на мить стало жаль
чоловіка, який живе в нелегких життєвих умовах.
– А ти довго мене шукав?
– Ні, швидко знайшов. При нинішніх засобах масової
інформації легко знайти людину, навіть коли вона десь
перебуває далеко.
– Ходиш до школи, ким хочеш стати? – питає.
– Зараз маю канікули, а закінчу середню школу, то піду
вчитися на лікаря-психолога.
– Чому саме обираєш такий фах?
– Щоб краще розуміти поступки таких батьків, як ви,
допомагати людям із звихнутою психікою. Але це все в
майбутньому, а тепер розкажіть про моїх дідів і прадідів.
Ким вони працювали, чим хворіли, скільки років жили на
білому світові?