– Діди по батьковій і материній лініях, а також прадіди
і прабаби жили довго, працюючи на землі. До кінця своїх
днів виконували помірну фізичну працю і це їх, мабуть,
тримало в добрій фізичній формі до глибокої старості. То
лише я чомусь не такий, як вони. Працював інженером
на заводі, зловживав горілкою, курив, а тепер не курю і не
вживаю алкоголю, бо підупав на здоров’ї.
–Матвію, де ти забарився? Іди до мене, – почувся з кім-
нати жалібний голос дружини.
– Уже йду!
111
– То моя жінка чогось потребує, бо сама не може себе
обслужити, – сказав притишеним голосом Сергіїв батько
і вийняв з кишені кілька купюр номіналом по двісті гри-
вень. – Візьми, матимеш на дорогу.
– Не треба мені ваших грошей. Я ціню в людях дещо
інше, аніж гроші. Мені просто хотілося глянути вам в очі
і цього стало достатньо. Для мене вартують інші цінності
в житті, а гроші тримайте на лікування вашої хворої дру-
жини.
Батько поквапно сховав гроші назад до кишені і мовив
слізним тоном.
– То, може, обміняємося номерами мобільних теле-
фонів?
– Для чого? Обходились впродовж шістнадцяти років,
то й надалі обійдемось. Я вас знайшов, то якщо захочете –
знайдете і мене.
Пішов Сергій, покинувши на ганку батька. За кілька
кроків оглянувся – батько рукавом втирав з правого ока
набіглу сльозу.
Приїхав ввечері Сергій додому, і тут же почали всі
домочадці розпитувати про його поїздку до батька.
– Радий був тебе бачити? – питає мати.
– Особливої радості не було. Думав, що ти мене позбу-
лася, навіть здивувався, що я народився і живу.
– Про що йшла між вами розмова? – спитав настороже-
ним голосом вітчим.
– Мене цікавило, який мій рід, чим хворіли, скільки
років жили, яку виконували роботу.
– І що дізнався, ким були твої предки? – поцікавився
Андрійко.
– Жили довго, працювали хліборобами, нічим особли-
вим не хворіли, усі вмирали у досить похилому віці і дізна-
тися про це було для мене найголовніше. А батько опустився,
признався, що постарів передчасно, бо зловживав алкоголем,
працюючи інженером, багато курив. А тепер його дружину
спіткало тяжке горе, перенесла важку операцію з приводу
112
онкологічного захворювання і не може навіть сама себе обслу-
жити, то й розмова між нами велася надворі недовго.
– А дітей має? – спитала мати.
– Єдину дочку і то не рідну, бо одружився з вдовою.
Дочка поїхала була до Італії, щоб заробити грошей на ліку-
вання матері, там вийшла заміж за емігранта з Сирії. Обоє
поїхали на батьківщину чоловіка і там їх застала громадян-
ська війна. Під час бомбардування чоловік був тяжко пора-
нений, став калікою, і вона доглядає його, бо нікого з його
рідних немає в живих. Усі загинули під час бойових дій, що
тривають у країні вже кілька років.
– Тепер черга за мною, – каже Андрійко. – Я теж
хотів би знайти свого батька і поговорити не так, як ти, а
сказати кілька дошкульних слів, чому він мене залишив
напівсиротою?
– Я тобі в цьому допоможу, бо маю вже певний досвід,
як треба когось шукати, – сказав брат.
– Скажи, Сергійку, ти його простив? – спитала мати.
– Звичайно, я навчився прощати. Адже ти вчила нас
прощати кривди, заподіяні нашими ближніми, а тим
більше – батькові.
– А про мене щось розпитував? – спитала мати.
– Наша розмова була досить короткою, бо його хвора
дружина почала стогнати і він пішов до хати.
– Ой сину, сину, нащо було затівати зустріч? Що вона
тобі дала? Хіба що одне розчарування.
– Неправда, тепер я дещо знаю про свій рід, а це так
важливо знати в наш час, правда, тату? – звернувся Сергій
до вітчима.
– Маєш рацію, Сергійку, а ти, Елло, гордись своїми
синами, які зростають чесними хлопцями і не повторять
помилок своїх біологічних батьків.
У квартирі цього вечора ще довго велися розмови на
моральні теми. І всі зійшлися на тому, яке велике значення
має спілкування між людьми, тим більше, коли вони спо-
ріднені родовим корінням.
113
***
І ось настала середина осені 2016 року. Юрко перебу-
вав у щоденному очікуванні пологів у Сніжани. Хоч ніяких
відхилень під час вагітності у неї не спостерігалось, але все
ж при наближенні пологів починали обоє хвилюватися.
Юрко навіть взяв короткочасну відпустку на роботі і обері-
гав свою дружину від якихось непередбачуваних ситуацій.
О, як добре, коли в подружжя на першому місці сто-
їть кохання, а все інше – менш вагоме, бо тільки з любов’ю