можна досягнути багато чогось значущого і тому-то треба
бути з нею в покорі.
Юрко і Сніжана, хоч мали різницю у віці, знайшли
єдину мелодію почуттів і ні на мить не розлучалися з нею.
Своє невдале перше одруження і тривале ув’язнення Юрко
згадував подумки, як прикре непорозуміння, страшний сон,
які інколи долинають до нього, наче далекий, ледь чутний
гуркіт грому із-за дощових хмар. Обоє тепер із Сніжаною
живуть щасливо і в злагоді, ніколи не згадуючи минулого,
щоб не навіювати собі негативних емоцій.
27 жовтня 2016 року з самого ранку в Сніжани поча-
лися потуги. Біль у попереку щохвилі посилювався. Відразу
Юрко викликав «швидку» і теж поїхав із нею, щоб бути
при пологах. Невдовзі почалися перейми, і вона народила
здорового на вигляд хлопчика. Тішиться вже немолоде
подружжя сином і відразу назвали його Захаром.
Минуло кілька днів – і вони вже всі троє дома. Охрестили
сина в церкві святого Онуфрія. На хрестини запросили
Івана Петровича, Еллу Артемівну і її синів. Прийшли усі,
крім Івана Петровича, який несподівано захворів на гостре
респіраторне захворювання, а може, не хотів ятрити собі
душу, що він позбавлений такої радості в житті – мати здо-
рових рідних дітей.
114
ТРАГЕДІЯ В ПІТЬМІ ЗИМОВОГО ВЕЧОРА
Смерть вартує того, щоб жити,
А любов вартує того, щоб чекати.
Віктор Цой
Правду кажуть у народі, що «біда сама не ходить, а
сім бід за собою водить». Плаче згорьована мати, суму-
ють сусіди, схлипують дві сестри і старший син. Всі жалі-
ють, що так раптово, безглуздо обірвалося життя молодого
хлопця, який дуже любив життя, добре вчився, а у вільний
від навчання час працював фірманом. Рано навчився орати
в полі, заготовляв у лісі дрова і своєю працею, молодечим
запалом тішив батьків. Батько з самого раннього дитинства
полюбив Сергійка, хоч добре знав, що не він є його біоло-
гічним батьком. Дружина завагітніла, перебуваючи півроку
за кордоном на заробітках. Спочатку Олексій сердився на
невірну дружину Мальву, а над біологічним батьком хотів
навіть вчинити розправу. Якось пізнім вечором тихенько
пробрався до обійстя, де жив Стах, Сергійків біологічний
батько, і замислив викликати його на розмову, а відтак вда-
рити заздалегідь заготовленою ломакою по голові і втекти,
та тільки-но підійшов до подвір’я, як щось стримало від
покари. Мабуть, побоявся взяти гріх на душу і довго тер-
піти в криміналі, бо злочин буде слідчим легко розкрити.
І він лише кілька разів ударив дрюком по дерев’яній ого-
рожі, тричі сплюнув і вернувся додому. Не чіпав дружину,
не картав її за зраду, бо вважав, що вагітній може це зашко-
дити, а самого потім буде мучити совість, що вчинив него-
жий вчинок. Ні, він не був полохливим, а просто доброю
людиною вдався.
Невдовзі Мальва народила другого сина. Думала, що
чоловік стане їй докоряти, що назвала в метриці Сергій-
ковим батьком свого шлюбного чоловіка. Та він і не думав
їй чимось докоряти. Сприйняв дитину, як свою рідну, і
тішився, що має два сини, дочку, онуків.
115
«Не стану чинити наругу, карати дружину, Сергійко не
винен, що на світ народився від позашлюбного батька, та й
красень який народився і до мене такий прихильний, він
мені в житті стане в пригоді», – подумав нерідний батько,
коли син почав ходити, і не став дорікати дружині за її зраду.
Сергійко народився третім у сім’ї, а через два роки
народилася ще одна дівчинка – Леся. Дивився батько на
дітей і тішився, що вони такі дружні між собою. Ніхто з
них не здогадувався, що Сергійко має лише рідну маму, а
свого біологічного батька не знає. Знали лише найближчі
сусіди, власне, догадувалися, що їхня сусідка завагітніла,
перебуваючи на заробітках в Польщі, хоч ніколи не наважу-
валися говорити про це відкритим текстом, а лише велись
розмови дома на кухні, та від своїх дітей годі було їм щось
приховати. Сусіди навіть заздрили, що Олексій має четверо
дітей, двоє онуків і всі такі здорові, охайні, гарно вчаться, до
всякої роботи охочі. Деякі з дітей у молодших класах драз-
нили Сергійка, називаючи його «знайдою». Інколи чув зда-
лека від сусідських дітей: «Он ще один найда пішов», але
ніколи не вдумувався в слова, що викрикували діти, навіть
не задумувався в їхній зміст, бо йому здавалося, що сказане
було не про нього, а про когось іншого.
У житті людини інколи таке стається, що годі навіть у