сні передбачити. Ніхто не знає, що чекає людину в недале-
кому майбутньому. Так, ще два роки тому нерідний батько
тішився сином, що росте такий жвавий, верткий і в свої юні
роки до всякої праці охочий. Олексій плекав велику надію
саме на нерідного сина.
Та не судилось – помер Олексій після короткочасної, але
важкої хвороби. Навіть і гадки не мав бідолашний, що покине
таким ще не старим цей прекрасний світ, бо походив з роду
довгожителів і до останку надіявся, що подолає хворобу.
Сергійко мріяв стати фермером, бо полюбив із дитячих
літ працювати в полі, допомагаючи батькам. Після смерті
батька став до роботи ще більше охочий. Тішився, що в
господарці є коні, віз із колесами, на яких ще не стерлися
116
обіддя. Цієї осені вже міцно тримав чепіги старенького
плуга, ступаючи твердим кроком по зораній ниві. А дужого
коня не треба було цьвохкати батогом, бо, наївшись вівса з
самого рану, мав силу тягнути плуга. Сергійко радо дивився
на зорану нивку, чорна рілля якої виблискувала наче антра-
цитне вугілля. А наступного дня уже разом із старшим бра-
том посіяли зимову пшеницю.
Мати тішилась своїми дітьми. Найстаршу дочку видала
заміж до міста, яка народила одне за одним двійко дітей.
Старший син, хоч до роботи не беручкий, але старається,
аби в хаті був хліб і до хліба. Мріє стати агрономом, а для
цього мусить повторно здавати цього навчального року
ЗНО, щоб вступити до вишу, бо попередні результати уже
не дійсні. І тепер увесь свій вільний час сидів за книжками,
щось шукав в Інтернеті. Разом із Сергійком планували в
недалекому майбутньому вирощувати екологічно цінні
овочі на власному полі.
Одна лиш біда: після смерті чоловіка Мальва при-
страстилась до алкоголю. Та нема тут чогось дивного –
жінки, що рано стають удовами або мають хворих чоло-
віків, заспокоюють свій душевний неспокій вживанням
алкоголю, а згодом стають п’яницями. І цієї хворобливої
пристрасті тяжко позбутися, навіть коли є таке бажання у
жінки. Та й, зрештою, вона не мала такого бажання, щоб
полікуватися. Без чарки «зеленого змія» не могла заснути.
Ночами мала тривожні сни, в яких бачила різні страхіття,
про які нікому не розказувала, аби не подумали слухачі, що
в неї щось сталося з головою або запідозрять, що допилася
вже до «чортиків». Так, попередньої ночі приснилась велика
сова, що мала випуклі очі і літала на її подвір’ї з одного
дерева на інше, видаючи з горла страшні звуки. Почувши
їх, пробудилась і глянула у вікно. Хоч надворі можна було
все розгледіти, але сови на дереві уже не було. Лише дво-
ровий собака бігав навколо буди і постійно скімлив, а рап-
том чомусь завив, дивлячись на місяць. За хвилю вмовк, а
Мальва продовжила додивлятись нічні мари.
117
***
Цього зимового вечора Сергійко разом з трьома хлоп-
цями йшли додому центральною дорогою з шкільної дис-
котеки. На морозяному повітрі відразу всі остигли від тан-
цювальних рухів, йшли повільно, бо під ногами – сніг, що
покривав промерзлу землю, і тому-то дорога була досить
слизькою. Ще здалека побачили світло легкового автомо-
біля, який рухався в їхньому напрямі. Хлопці зійшли на
обочину дороги, але автомобіль, що їхав на великій швид-
кості, порівнявшись із школярами, чомусь з’їхав теж на обо-
чину. Почувся глухий звук – автомобіль зупинився. Вияви-
лось, що на слизькій дорозі його занесло вбік, і він здійснив
наїзд на двох хлопців, що йшли обіч дороги. Один із них, а
це був Сергійко, не міг піднятися з місця, інший, якого теж
вдарило авто, встав, і почав скаржитися на біль голови.
Водій сказав, аби всі сідали в середину автомобіля, і він від-
везе їх додому. Сергійко не стогнав, не говорив, перебува-
ючи в безпам’ятті. Його посадили на заднє сидіння і через
кілька хвилин були біля його хати. Хлопці грюкали у вхідні
двері, але ніхто з середини не відзивався, то його занесли
в літню кухню, яка завжди була незачиненою. Хлопця
поклали на диван, трохи постояли над ним і подумали,
що він заснув, а водій тут же покинув школярів і поїхав,
наче нічого не сталося. Хлопці теж залишили його одного,
щоб проспався. Йшли мовчки, наче почувалися у чомусь
винуватими. Додому не йшли, а стояли на дорозі й про
щось розмовляли. Минула година і вони вернулись до літ-
ньої кухні, де лежав Сергійко, щоб переконатися, що йому
нічого не загрожує. Та, прийшовши до нього, побачили,
що він не реагує на їхню голосну розмову. Хтось засумні-