заспокоїти, щоб вона не думала про свою невтішну долю», –
міркувала мати, і сприйняла доччине повідомлення спо-
кійно.
– Він тебе бачив по скайпу чи ти показала йому свою
фотографію?
– Я багато разів розмовляла з ним. Хлопець такий кра-
сивий і приємний у розмові. Такого я ще ніколи не бачила
із тих, кого довелось мені зустрічати на вулиці нашого міста.
– Він знає, що ти дуже маленька, не можеш самостійно
ходити і хтось мусить тебе возити у візку?
– Так, ми про це говорили, і він казав, що для нього це
не перешкода, головне, що закохався в мене.
Мати хотіла щось їй заперечити, але стрималась, поду-
мавши, що їй вночі приснився приємний сон, і вона ділиться
своїми вигадками. Подібне щось бувало з нею і раніше, але
то були лише приємні сновидіння, а тепер говорила дочка
наче переказувала сюжет із десь прочитаної книжки чи
побаченого кінофільму.
– Ось мої ровесниці виходять заміж, інші водять наре-
чених, – продовжувала говорити дочка, – а хіба мені не
можна?
11
– Можна, але ти в такому стані, що тебе треба на руках
носити. Чи хтось здатний на таке, крім нас, батьків?
– Він казав, що здатний на все, лиш би я була згідна і мої
батьки.
– Ой, дитино, дитино, якби мені хотілося, щоб ти була
щасливою, хоч трохи могла ходити, а те, що ростом не вда-
лася, то в природі є різні люди, не кожен може похвали-
тися своєю статурою. – Вона навмисно почала говорити про
щось далеке від кохання, аби дочка не тішила себе дурни-
цями.
Ніби, вгадуючи материні думки, Леся призналась, що
теж закохалась у нього, незважаючи на те, що він старший
за неї на 12 літ.
– А чому він досі не одружився? – спитала мати.
– Казав, що був одружений, але дружина його зра-
дила, і він довго не міг отямитись од невдалого одру-
ження, а тепер, побачивши мене, сказав, що відразу зако-
хався, бо моє обличчя схоже на його колишню молоду
дружину.
«Морочить їй голову, вішає «локшини» на вуха, а
вона відразу повірила якомусь пройдосі, що хоче насміха-
тися над нещасною дівчиною», – подумала мати, але ска-
зати дочці про це не наважилася. Вона завжди вела з нею
розмови тактовно, наче із здоровою особистістю, яка має
лишень інші потреби, аніж її ровесниці.
Ввечері, коли дочка заснула, то мати розповіла чолові-
кові про ранішню розмову з дочкою.
Іван Петрович як вчитель біології не здивувався,
почувши жінчину розповідь. Він багато начитався медич-
ної літератури про генетично обумовлені хвороби і пер-
спективи їх лікування, але сам прийшов давно до вис-
новку, хоч про це й говорили йому лікарі, що медицина
сьогодні ще безсила допомоги таким хворим, як його
дочка.
– Нема тут чогось дивного. Інстинкт розмноження
властивий кожній особині живої природи, незалежно в
12
якому стані вона перебуває. Поглянь лише на рослини.
Навіть потовчені, об’їдені травоїдними тваринами намага-
ються дати плід, цвітуть, а відтак появляється зав’язь і зго-
дом достигає плід. Глянь на своєму клаптику огороду, що
біля нашого будинку: общипана цибуля, здається, засох-
нула, а ж ні, виростає цибух, з якого буде насіння. Яке те
насіння, то вже інше питання. Згадай, як кілька років тому
на нашій дачі буревій зламав стареньку яблуню. Здава-
лось, що вона всохла впродовж зими, а весною, на подив
усім, деякі гілки розцвіли, дали смачні плоди. Або коти
різного кольору, великі й малі – приходить березень, – і
вони шукають собі пару. Своїм нявканням, що нагадує
плач дитини, заманюють до себе кітку для розмноження.
Те саме відбувається у людей. Кожна людина хоче зали-
шити після себе якийсь добрий слід чи пам’ять. Хоча в
декого з потомків пам’ять буває така коротка, що аж страх
бере. Помирають дід, баба і вже ніхто з онуків навіть не
згадує про них, хоча вони виховували їх маленькими, та,
видно, чогось не догледіли, не вселили їм поваги до пред-
ків. Я так гадаю, що в нашої дочки прокинулось почуття
виконати свій біологічний обов’язок. Це закладено в люд-
ських генах і передається з покоління в покоління з неза-
пам’ятних часів. То лише ми з тобою свідомо стримуємо
себе від ще одного потомства, боячись, що може повтори-
тися попереднє нещастя.
– Все одно треба з нею якось делікатно поговорити на
цю тему, щоб вона не брала собі дурного в голову, – каже
мати.
– Для неї це не звичайне шалапутство і тут треба нам
бути дуже обережними у розмові, бо може статися в неї