ріал і писав трилогію під назвою «Рунгурська трагедія».
Після закінчення середньої школи вступив до Львів-
ського університету імені Івана Франка. Якраз у цей час про-
153
котилися масові арешти української інтелігенції, студентів.
Не оминула репресивна радянська система і Павла Федюка.
У 1973 році за націоналістичні висловлювання його виклю-
чили з третього курсу факультету журналістики. Два роки
прослужив в армії, а відтак багато років працював на лісо-
повалі в лісах Кіровської області Російської Федерації. Кращі
молоді роки минули поза рідним краєм на тяжких роботах.
Та молодий чоловік не втратив охоти до творчості, а навпаки
став ще більш активним і невдовзі після повернення на рідну
землю кидається у вир літературного процесу: пише вірші,
оповідання, новели, есе, публіцистичні статті, п’єси. Назву
лише кілька його книжок: «Нічна зозуля», «Самотня зір-
ниця», «Гуцульська мадонна у весільній сорочці», «Львівська
прописка, або Дівка з хатою», «Різдво в реанімації», п’єси
«Позичений чоловік», «Камінь над прірвою» та інші. Його
художні твори високо оцінювали Євген Гуцало, Микола
Холодний, Михайло Осадчий, Василь Куйбіда та інші літе-
ратори. Хочу процитувати один із кількох віршів, надруко-
ваних у журналі «Жовтень» у липні 1982 року.
Одна іскринка
Одна іскринка твого погляду
Розпалює в душі моїй пожежу.
Одна мить твоєї зневаги
Розбурхує в душі моїй бурю.
Один мент твоєї байдужості –
І я стану холодним згарищем.
Одна мить твоєї любові –
О, як я в життя закохався.
Але найбільш вагомою книжкою письменник вважав
«Нічну зозулу». У її виданні йому допоміг Євген Гуцало,
за яку в 1990 році його прийняли до Спілки письменників
України. Впродовж тринадцяти років працював редакто-
ром газети «Літературний Львів», яка на той час користу-
валася великою популярністю серед творчої інтелігенції і
багатьох любителів художнього слова.
154
Павло одружився, у подружжя народилося двоє дівчат.
Живи, радій, пишайся, твори і дій. Та сімейне життя не
склалося. Дружина залишила Павла і почала жити з його
товаришем по роботі, письменником Ярославом Павлю-
ком, що працював директором літературного фонду Львів-
ського відділення СПУ. Часто, буваючи у Львові, я навід-
увався до обох. Якось кажу Павлові: «Шкодуєш і, мабуть,
тримаєш злість на товариша, що відібрав у тебе дружину?»
«Аніскілечки, – відповів Павло і тут же зайшли обидві
доньки в його кабінет, щоб тато дав їм трохи грошей, бо
якраз у цей день була в нього зарплата. – Отак щоразу від-
відують мене діти, коли отримую зарплату, але я для них
нічого не шкодую».
У цей же день зустрічаю Ярослава Павлюка і розігрую
жалібну сцену: «Бідкається Павло, що ти забрав у нього
таку красиву дружину, а він самотній карається».
«То неправда, – каже Ярослав, – є у нього чудова жінка,
з якою давно перебуває в цивільному шлюбі – це пані Ліда,
що живе у Винниках».
«От і добре, а я й не знав, хотів навіть йому поспівчувати».
«То не той випадок, що треба співчувати. Павло завжди
мав успіх у красивих дівчат і жінок, – сказав Ярослав. – Та
й зрештою його перша дружина, з якою я думав звити
сімейне гніздо, залишила нас обох і подалася на заробітки
до Італії і не дає нам про себе знати».
Невдовзі я познайомився з дружиною Павла, Лідою, і
гостював у них дома, що на окраїні Винниківського лісу. «Щас-
лива сім’я», – подумав тоді, та доля розпорядилася інакше.
Павло приїжджав у місто Сокаль, на презентацію аль-
манаху «Сокальщина літературна», видання якого я запо-
чаткував у 1998 році. Павло виступав зі своїми віршами-па-
родіями на своїх колег-поетів зі Львова і його пародії, емо-
ційно ним прочитані, численні присутні зустрічали бурх-
ливими оплесками.
І ось остання травнева неділя 2007 року. Члени Україн-
ської асоціації письменників зібралися, як завжди, в при-
155
міщенні Будинку офіцерів Західного оперативного коман-
дування. Вів творчий захід Віталій Микульський, тодішній
голова творчої організації. Йшло жваве обговорення твор-
чості новоприйнятих в Асоціацію членів. Всі були підне-
сені, веселі, жваві, аж приходиться ведучому панові Віталію
вгамовувати творчий запал присутніх. Далі пішли розмови
про нещодавно написані вірші поетів і дехто з них читав їх