уголос. Ті, що слухали, давали свої критичні зауваження,
поради. Павло Федюк сидів поруч мене, і я вийняв з папки
книжку «Записки Старого доктора», а це два романи, опо-
відання, новели і власне, записки подій, що траплялися під
час моєї роботи. Книга вийшла у видавництві «Коло», що у
Дрогобичі. Пишу дарчий запис у книжці і віддаю Павлові.
– Отак, друже, – сказав Павло, – прочитаю твою книжку
і вже через два тижні мене не стане.
– Поїдеш кудись? – питаю.
– Ага, на той світ. Наступного разу не будеш мене
бачити серед присутніх.
– Схаменися, Павле, нащо таке кажеш? Ти житимеш
довго. Ось наступного року відзначимо твоє шістдесяти-
ліття. Згадай, як було весело в компанії творчих особисто-
стей, коли ми відмічали на вулиці Крушельницької твій
ювілей. Я тоді навіть вперше сів за рояль і щось награвав, а
всі думали, що то якась дивна мелодія невідомої пісні.
Павло тяжко зітхнув і каже:
– Шістдесятиліття буду відмічати десь там, у засвітах.
Ми вийшли на вулицю дружньою компанією: Віта-
лій Микульський, Василь Ткачик, Микола Негрич, Павло
Федюк, Лідія Йолтуховська -Скоропис і я. Усі разом пішли в
кафе, що на вулиці Богдана Хмельницького. Обідали, пили
каву і планували, як краще проводити наступні зібрання
письменників і поетів. Тут же мова зайшла про прозову
книжку Павла Федюка «Гуцульська мадонна у весільній
сорочці». Віталій Микульський радив Павлові зібрати від-
гуки, рецензії на цю книжку, щоб відіслати їх в Шевченків-
ський комітет на здобуття Державної премії.
156
На знак згоди Павло лише кивнув головою. Пообідавши,
вийшли на вулицю і розійшлися кожен хто куди. Я і Павло
йшли до трамвайної зупинки, що навпроти Оперного теа-
тру. І тут Павло дістає з кишені п’ять гривень і подає мені.
– Для чого? – питаю.
– Як для чого? Віддаю борг, не хочу йти на той світ з
боргами.
– Павле, схаменися, кинься тої розмови про загробний
світ, тобі ще жити і жити, – кажу. – А гроші візьми назад і
купи собі морозиво й охолонеш од духоти.
– Вибач, – мовив Павло, – я поспішаю ще на одну зустріч.
Пішов, а я подумав, що він пожартував і швидко забув
про нашу розмову. Минуло два тижні і 5 червня 2007 року
мені подзвонили зі Львова, що помер Павло Федюк. Я тут
же згадав його передбачення своєї передчасної загибелі,
про яку мені він повідав два тижні тому. Похоронили його
на Гуцульщині в рідному селі Рунгури. Існує кілька версій
його загибелі. Одна з них, що на вечірці в домі його першої
нареченої Оксани, після чаркування почалася дискусія, а
відтак перейшла в сварку і хтось із компанії вдарив Павла
фляшкою по голові. Павло, втративши свідомість, впав на
диван, а всі подумали, що він, сп’янівши заснув. Аж вранці
його колишня наречена Оксана зрозуміла, що то не сон, а
Павло уже не дихає. Викликала «швидку», якою відвезли
труп у морг.
Сама ж Оксана розповіла іншу версію його смерті.
Казала, що він у той день зустрів її на вулиці і запросив у
кафе, щоб поговорити з нею. Говорили переважно про дав-
номинуле, а ще просив, аби вона простила йому заподіяні
їй ним гріхи і казав, що від неї йде дуже позитивна енер-
гія. Говорив, що надто стомлений життям і скоро помре,
попросився до неї на нічліг. Уже, будучи на її квартирі,
повторив про свою передчасну смерть. Вона поклала його
спати, а вранці підійшла до нього, а він уже не дихав, під-
няла його голову і сльози бризнули на його обличчя. Викли-
кала «швидку» і труп забрали на експертизу.
157
Про все це Оксана Івасюк описала в своїй повісті «Сянка»,
що вийшла друком у видавництві «Сполом» у 2009 році. А в
серпні 2009 року помер у лікарні Віталій Микульський, який
був близьким товаришем і наставником багатьох львівських
літераторів, організатором і довголітнім головою Україн-
ської асоціації письменників Західного регіону.
Пам’ять про життя і творчість Павла Федюка житиме
довго серед тих, хто його знав особисто або читав його твори.
ВОНА СПІШИЛА ЖИТИ
Боюсь не смерті я, о ні!
Боюся щезнути навіки.
Хочу, щоб труд мій натхненний
Коли-небудь побачив світ.
М. Лермонтов
Весела, радісна, красива, в розквіті таланту і фізичних
сил – живи, радій, втішайся світом, даруй свою любов коха-
ному, народжуй дітей, твори поезію і гордо йди поміж
людьми, живи на повну! Здавалося, довго буде так тривати,
та раптом все зникає в одну зловісну мить, коли прожито