«Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні?» А не
якась жива істота, хижа тварина, що ігнорує і кусає тих, хто
навколо неї. Адже, як відомо, Всевишній створив людину
на свою подобу й кожна особистість варта поваги до себе і
до собі подібних. Нема в людському суспільстві того, що є в
дикому тваринному світі – постійна боротьба за виживання.
Яке було колись красиве гасло: «Людина людині – друг,
товариш і брат». На жаль, це був тільки влучний і гучний
лозунг, а насправді вже тоді, особливо, коли минуло багато
літ після Другої світової війни, люди стали менше допо-
магати і навіть співчувати ближнім у їхньому нещасті чи в
якійсь потребі. А в роки Другої світової війни безкорисливо
допомагали одне одному. Тут принагідно згадую своїх зем-
ляків, які так швидко відгукнулися на нашу сімейну біду.
Злодії, із недалекого села, однієї осінньої ночі 1943 року обі-
крали нас, залишивши мою маму і мене лише в натільній
білизні. Мій тато тоді був на фронті. Дізнались про це мої
165
земляки – і вже до вечора у хаті було повно одягу, взуття і
пачка німецьких марок. Хоч за ці марки нічого не можна
було купити, хіба що обміняти їх на якийсь продовольчий
чи промисловий товар. Така щира допомога моїх земля-
ків вселяла надію, що виживемо в таких тяжких умовах. І
вижили наперекір усім незгодам.
Донедавна навіть наша армія була у великій скруті.
Приклад подали патріоти-волонтери, допомагаючи вої-
нам втриматись на передовій. У багатьох інших випадках
проблеми, що виникають у ближнього, доводиться долати
йому самому, бо держава відмовилась надавати безплатні
послуги хворим людям, хоч у Конституції сказано, що
медицина у нас безкоштовна. Одні слова і ті неправдою
повиті, а люд нещасний ледве животіє, бо слухняний, а
горстка скоробагатьків, глитаїв ненаситних, збагачують свої
статки і тримають їх за кордоном – там надійніше сховати
від людського ока. І це в той час, коли країна, її найкращі
сини і дочки змагаються в нерівному двобої з жорстоким
ворогом на Сході нашої країни.
Добре, коли всі здорові, а якщо хвороба точить тіло, то
давай собі раду сам. Навіть є така партія, що зветься «Само-
поміч», але вона, на мій погляд, займається більш політикою,
а практичних результатів її діяльності поки що не видно.
***
Людство сьогодні стало ніби з роздвоєною душею:
добро і ненависть ідуть у парі, і це так страшно, бо не знати,
коли переважатиме ворожнеча і при яких обставинах вона
може проявитися. І що характерно, що ненависть наці-
лена не до чужих людей, а до своїх близьких, а це вказує на
шизофренічні прояви роздвоєння особистості. Збайдужіли
люди, збаламутився світ. І це дуже тривожний сигнал, що
треба діяти, щось змінювати уже сьогодні в свідомості не
тільки окремих людей, але й всього суспільства.
Прикро слухати, що десь там, далеко від нас, воюють
різноплемінні чи іншої релігії люди, а в своїй хаті не бачать
166
і не чують тої злоби, що проявляється на найближчих
людях: матері, батька, дочки, сина.
Дехто вважає, що кари на цьому світі за це не буде, а
чекати покарання на тому світі у вічності – ілюзія. Дивує, що
американський філософ Корліс Ламонт у 1934 році написав
книгу «Ілюзія безсмертя», в якій заперечує існування душі,
а відтак і її безсмертя. Так думають маловірні люди, що не
усвідомили чому і для чого вони появилися на світ Божий.
Кара для багатьох, на мою думку, настає тут, на землі ще
задовго до їхньої смерті. А рай і пекло, напевно, будуть теж
на землі, а не десь там у високості, де зорі блимають уночі.
Якщо рай був на землі, то я так гадаю, буде знову тут,
а пекло – десь поблизу нього, щоб грішники бачили, що
за свої гріхи втратили, живучи серед собі подібних, які
тішаться в раю.
Скільки негідних вчинків або дурних діянь робить
людина впродовж свідомого життя. Грішить і кається, а
невдовзі повторює ті самі негідні провини, а це вже викли-
кає на себе Божий гнів. І за вчинене зло невдовзі людина
може бути покараною або понесуть цю відповідальність
прямі нащадки, щоб зло не запанувало в майбутньому ще з
більшою силою. Тому-то і хворіють, позбавляються потом-
ства, щоб не розповсюджувалося зло на землі, як шкідли-
вий бур’ян серед культурних рослин.
Часто злочинці, замість каяття, нести покару, всякими
способами охаюють тих, кого позбавили життя, бо мертві
не заговорять, не стануть відстоювати свою правоту, і цим
вміло користуються вбивці, розбійники. Потім навіть хизу-