бажанням, ніби кудись зникають і нема на то ради, бо так
влаштований світ. Не можна огульно розрізняти об’єктив-
ний навколишній світ і суб’єктивне мислення або судження
про нього. Треба добре орієнтуватися на логіку подій, явищ
природи і суспільства. Лише у такій єдності можна багато
чого зрозуміти, як діяти в тій чи іншій обстановці.
Мистецькі витвори мають не тільки вабити зір, сприяти
естетичному вихованню молодої людини, але й мати соці-
альний напрям, зміст. Можна насолоджуватись якимось
одним видом мистецтва, наприклад, творами скульпторів,
а нехтувати книгами і їхніми авторами. Це позиція надто
обмеженої людини і шкодить передусім їй самій. Чим
більше в людини є проявів позитивних якостей, тим вона
морально стійкіша до негативних явищ, не схибить, коли її
заманюють грішми чи позірними почестями. Вона стійка,
тобто має імунітет до кривди, зла, приниження особистості
і це її виділяє з решти інших живих істот нашої планети.
Жодна людина не зможе стати високоорганізованою істо-
тою, не перебуваючи в суспільному середовищі. Декому
здається, що можна самому або з невеличкою групою
людей жити на маленькому острові і мати щасливе життя
або створити якесь наукове відкриття. Тільки в контакті з
людьми можна мати моральне задоволення, тішитися пло-
дами своєї праці і, власне, життям. Навіть астронавти не
можуть тривалий час бути самотніми в космічному про-
сторі, а це – здорові і сильні духом люди, які проходять сер-
йозний відбір для такої подорожі. Для багатьох людей ізо-
ляція в закритому приміщенні веде їх до нервового зриву
або навіть до божевілля.
172
Це сказано для того, що в майбутньому людство може
опинитися в екстремальних умовах, внаслідок зміни клі-
матичних умов нашої планети й треба готуватися до цього
поступово, без панічних настроїв заздалегідь, щоб набуті
якості людини передалися майбутнім поколінням, яким
стане легше долати непередбачувані катаклізми і вижити в
інших умовах, аніж у тих, що були до цього часу.
***
Мушу відзначити, що людина обмежена в своїх мож-
ливостях. Якби існували безмежні шанси, то, за висловом
китайського філософа І. Цзіня «життя людини розчинилося
б у безмежному». По природі, людина агресивна істота. Ця
властивість передалася людині на генетичному рівні з дав-
номинулих часів, коли засоби для існування доводилося, а
головно їжу, здобувати, завдаючи болю тварині, щоб потім
харчуватися її м’ясом. І тепер, іноді виникає в людини
невмотивоване, непереборне прагнення завдати іншій
людині болю, фізичного, звичайно. Адже біль не тілесний,
а моральний, духовний, завдається ближньому постійно,
інколи непомітно, навіть з обуренням через невдячність, з
якою «жертва» сприймає чергове «благо». Йдеться про ті,
часом невловимі моменти, коли тіло нервово напружується
у передчутті фізичного конфлікту, а хвороблива уява мозку
малює криваві видива. І тільки зусиллям волі та культиво-
вана століттями суспільна мораль заледве стримують од
нерозважливих дій. Стримують, але не завжди надовго.
У час воєнних дій на фронтах у різних країнах, що точаться
сьогодні, питання жорстокості, агресії, насильства набирають
щораз більшої ваги. Багато хто навіть пишається тим, що в
нас створені школи снайперів, які прицільно і холоднокровно
вбиватимуть собі подібних людей. А ті, їхні жертви – це чиїсь
сини, дочки, наречені, батьки. Воюючі сторони збройного
конфлікту позбавляють життя тисячам молодих людей, а ще
більше їх – стають каліками, яких, навіть після тривалого ліку-
вання, трудно пристосувати до нових умов життя. Багатьом
173
здавалося, що після загибелі «Небесної сотні» більше жертв
не буде, та виявилося, що це тільки початок тих сумних доль,
що чекають на молодих людей.
Кожна людина незалежно від віку в певний період
свого життя задумується про його суть, і про смерть, як
щось неминуче, яку ще ніхто не зумів зупинити. Мільярди
людей нашої планети давно перетворилися в порох, не
залишивши після себе не тільки згадки, але навіть тіні
про своє життя на землі. І мимоволі закрадається думка,
що таке станеться із нині сущими. Знаю, що вже не можу
активно прилучитися до подій, що відбуваються навколо,
ні словом, ні ділом, бо до слова мало хто дослухається навіть
із найближчих рідних, а на діла не маю уже фізичних сил.
Отож, треба все робити вчасно, аби не спізнитися. І тому-то