так часто заглиблююся у внутрішній світ. В історії, як і в
літніх людей, уже не має значення слово «якби». Колишнє
так швидко проминуло, а майбутнього не бачу. Одне шко-
дую, що багато часу втратив на непотрібні заняття, без яких
можна було б обійтись. Заглиблюючись думками у свій
внутрішній світ, переконуюся, що не залишу після себе ні
доброго, ні злого – одна буденна сірість, нікчемність. А мрій
було так багато, та йшов до них, мабуть, не тією дорогою,
якою треба було б йти і зайшов у глухий кут, а далі, як у
всіх – чекає уявна вічність. А що там, у вічності, я вже напи-
сав свої думки і опублікував їх у вигляді есе на задану тему.
Кожного дня вмирають або гинуть у воєнних баталіях вій-
ськові і цивільні люди. Потерпають від страху невинні мирні
жителі, що можуть загинути випадково від дій терористів. Тут
треба розрізняти думки про смерть чужих людей і навіть близь-
ких, як щось закономірне явище природи, що не виходить за її
межі. За час, що минув, у світі померло природньою смертю і
загинуло уже більше людей, аніж живе сьогодні. І були це люди
достойні, щоб про них згадати, але знає нинішнє покоління
лише небагатьох із тих, хто жив, творив добрі діла, та більшість
померлих не удостоїлися людської пам’яті і покинули цей світ,
не залишивши про себе жодної згадки у нині сущих.
174
У літньої людини рідко коли настає задоволення від
того, що все зробив і можна за таке заплатити життям. Та
навіть у сильної духом людини виникає страх небуття, уява,
як це може трапитися, що її вже не буде, не залишиться
навіть тіні, що вона жила. Про це більшість людей навіть
не задумується. Спостерігаючи за близькими мені людьми,
переконався, що вони ніколи не згадують у розмовах про
своїх давно або й не так вже й давно померлих рідних.
«Герої не вмирають! – часто чуємо таке гасло на похоро-
нах загиблих воїнів, що захищали Україну від поневолення
чужинцями. Це гасло вказує на те, що загиблих будуть
пам’ятати вічно або принаймні довго їхні земляки і ті, хто
їх знав за життя. Але загиблі цих полум’яних слів не чують,
перебуваючи у вічності. Ці крилаті слова, що так часто мов-
лені, адресовано як дань, як аванс живим, хто бореться за
рідну землю.
На мою думку, треба кидати на передовій такий клич:
«Будемо боротися так, щоб ми жили, а наші вороги вми-
рали за свою батьківщину, яка їх послала воювати в наш
край, або за ті гроші, які їм заплатили, щоб вони чинили
злочини на нашій землі».
Якось у розмові син сказав, що хоч я і написав багато
романів, повістей, новел, оповідань, але мене ніхто не зга-
дає, усі швидко забудуть. Я не став йому перечити, бо й
сам про це добре знаю і можу прицитувати слова Тараса
Шевченка, що навіть «ніхто не гавкне, не лайне, наче не було
мене». Цим я не дуже переймаюся. І наостанок можу ска-
зати, що пам’ять потрібна не мертвим, пам’ять потрібна
живим. І якщо життя людини нічого не змінило в цьому
світі або хоч в навколишньому середовищі, то воно справді
не має жодної вартості і тому-то не залишила людина після
себе ні тіні, ні пам’яті тих, хто житиме в майбутньому. Тому
відкрито признаюсь, що майбутнього уже не бачу, а багато
з того, про що мріяв, не збулось. Але щастя своє вбачаю в
тому, що живу і можу на весь голос сказати: «Яке то щастя
жити!»
175
У ПОШУКАХ ІСТИНИ
Істина приходить надто пізно і дається
надто боляче, щоб радіти її відкриттю.
Григір Тютюнник
Кожна свідома людина хоче пізнати істину в житті,
та не кожному вдається осягнути її розумом. Що ж таке
істина? Уже в сиву давнину Арістотель (384-322 р. до н. е.)
стверджував, що «істина – однаковість змісту дійсному ста-
нові речей».
Істина – правда, справедливість, аксіома, реальність.
Іншими словами – це правильне відображення явищ об’єк-
тивної дійсності. Перевірка істини здійснюється шляхом
зіставлення її з логічним мисленням і практикою.
Завжди, коли хтось доказує правду, істину, то виника-
ють дискусії, але істина в дискусіях і суперечках не народжу-
ється, хоч схильність до таких дискусій про істину, правду
є у багатьох людей. Особливо розгоряються гарячі дискусії,
коли мова заходить про апокаліпсис, що провіщає, напи-
сане в 68-69 роках апостолом Іоанном Богословом, кінець
світу. Але чи потрібно свідомо осмислювати, пізнавати
непізнане і нарешті зрозуміти істину? Не пізнавши істини
впродовж життя, людина несвідомо морально обкрадає