Я вхопив його за барки і примусив стати обличчям до стіни для обшуку. Зброї при ньому не було, я витяг пістолет із шухляди і кинув його собі в кишеню. Потім сів сам і показав на стілець йому.
Шестипалий приголомшено сів. Сплюнувши кілька разів кров'ю, він пробурмотів:
— Хто... хто ви, в біса, за один?
Він щосили притис до себе руку, обличчя його кривилося від болю. Либонь, він не впізнав мене. Мій одяг був пошматований, а сам я виглядав так, ніби тільки що втік з пекла.
— Я Apec — пригадуєте? Той самий бевзь, котрий мав правити за козла відпущення замість вас.
— Чого ви хочете від мене? — спитав він.— Я вам нічого не заподіяв.
— Принесіть-но «Балерину»,—наказав я.—А тоді підемо в поліцію.
— Тепер зрозумів,— відказав він.— Ви хочете заслонитися мною, але вам це не вдасться. Якщо зачепите мене, я втоплю вас, Аресе. Ви погрузнете в багнюці разом зі мною. Я всього тільки злодій, а ви — вбивця.
— Годі грати комедію. Шестипалий! Не на того натрапив. Зізнавайся, ти вбив красуню?
Він презирливо сплюнув.
— Мені начхати на ваші слова,— процідив він.— Я ж то знаю, що вбивця ви. Сам же бачив.
— Що бачив?
— Тобто...— затнувся він,— ви перебували в кімнаті разом з трупом, коли там опинився я.
В цю мить у мене сяйнула думка: цілком імовірно, що Шестипалий каже правду. Я ж пробрався до будинку о дев'ятій вечора, коли Сусанна вже більше години була мертвою. Якщо вбивцею був Шестипалий, то якого біса він зоставався б у будинку ще протягом години? Хтось явно прагне обвести мене довкола пальця. Але хто це? Сенатор? Падуа? Рамераль?
Я пильно глянув йому в очі.
— Коли ви не вбивали її, то чого ж торохнули мене по голові? — спитав я.
— Я вирішив, що це ви вбивця і непогано було б вам же пришити й крадіжку. Тоді мені легше було б продати картину і коштовності.
— Дурень! — вигукнув я. — Та хіба запідозрила б мене поліція в крадіжці, коли виявила б там без награбованих речей?
Він зневажливо осміхнувся.
— Тим-то я й позабруднював стіни відбитками ваших пальців і подзвонив нишпоркам, коли вирішив, що ви вже встигли ушитися звідти, Аресе. Я ж бо торохнув вас не надто сильно,— цинічно додав він.
Я ледь, було, не висловив йому свого захоплення. Ще б пак, коли цей мерзотник у подібній ситуації здатний на таку блискучу вигадку, фантазія в нього, певно, працює на славу.
На підлозі щось прохрипів Каліостро. Я кинув погляд на нього. Він заворушився, але підвестися ще не зміг.
— Чудово, Шестипалий, тоді ваша взяла. Тепер — моя. Давайте сюди «Балерину» й підемо.
Обличчя його скривилося від люті. Він закусив губу.
— Пропоную вам гендель, Аресе,— мовив, блиснувши очима на мене.— Я вручаю вам «Балерину», а ви даєте мені спокій. Добре поміркуйте, ви ж бо нічого не виграєте, коли здасте мене владі.
Я всміхнувся, потім закурив і ще раз поглянув на підлогу. Каліостро змінив позу; тепер він лежав горілиць, розкинувши ноги, я кинув сірника додолу й випустив дим.
— То де ж «Балерина»?
— Я знав, Аресе, що ви погодитесь,— вигукнув він, захоплено усміхаючись.— Ми ж бо з вами одного поля ягоди.— Ляснувши пальцями, ледь стримав гримасу болю.— Грошенята, ось на чому світ стоїть.
Він підвівся, підійшов до етажерки, прибитої до протилежної стіни, і заходився знімати все, що стояло на третій полиці.
Зі свого місця я побачив, як в руках у нього раптом опинилася велика квіткова ваза.
— Це буде остання дурниця, яку ти вчиниш у своєму житті. Шестипалий.
Він зиркнув на мене; моя репліка викликала у нього вибух сміху. Потім висунув і повернув задню стінку між полицями. «Балерина» виявилась на ній, прикріплена з допомогою клейкої стрічки. Він відклеїв картину і наблизився до мене. Очі в нього блищали якось особливо.
— Гляньте на неї! Ну, хоч одним оком!
— Згорніть її,— наказав я, не дивлячись.
— Обережність понад усе, Аресе.
На диво, він мовби не дуже й побивався, розлучаючись із картиною. Згорнув у дудочку і вручив її мені з посмішкою.
Я засунув картину в кишеню піджака, глянув на Каліостро, який мимрив щось незрозуміле, намагаючись підвестись. Я встав було, щоб удруге хряпнути його по маківці, але це виявилось зайвим: він знову плюхнувся на підлогу, здавалось, знепритомнівши від надмірних зусиль.
Шестипалий глянув на нього з презирством.
— Бовдур! — прошипів. Потім звів погляд на мене й осміхнувся: — До речі, Аресе, хто вам сказав, що, йдучи за ним, ви натрапите на мене?
— Скоро дізнаєтесь,— відказав я. — Ми підемо до нього разом.
— Я мав би це передбачити,— зітхнув він.— Це Батлерових рук діло.
— Затули рот і мерщій збирайся. Шестипалий. Занадто язиком ляпаєш.
Він стенув плечима й пішов до дверей.
— Батлер пошив вас у дурні так само, як і мене, Аресе,— мовив він не повертаючись.— «Балерина» його не цікавить. Він полює на священну урну.
— Ач ти! А що це за...— Фрази я не скінчив. Один меткий порух руки Шестипалого, і кімната поринула в цілковиту темряву.
Майже тієї ж миті я відчув, як у мої ноги міцно вчепились дві руки, я не в змозі був зберегти рівновагу і, падаючи, мимохіть натиснув на курок. Спалах пострілу на мить освітив кімнату. Пістолета я не випустив з рук.
Каліострові пальці уп'ялися в мене, наче ключки. І невдовзі перебралися з моїх ніг аж до самої шиї. Здавалось, він усе бачить у непрозірній імлі. Певне, поки він удавав, що знепритомнів, його зір пристосувався до темряви. Мені стало бракувати повітря. Я навпомацки знайшов його голову і, розмахнувшись «люгером», наче молотком, вдарив у скроню. Обценьки його пальців розціпилися, а слідом за цим тіло його обм'якло і хряпнулось на підлогу.
Мало не задихнувшись, я з хвилинку важко дихав. Потім підвівся і ввімкнув світло. Шестипалий зник.
Я й не думав розшукувати його. Засунувши ніжку стільця у дверну ручку, нахилився, щоб роздивитись, що діється з Каліостро.
З його лівого вуха тяглася тонка цівочка крові. В нього було розсічено шкіру, черепні ж кістки були не пошкоджені. Дихав він повільно і притишено, я подумав, що від цього Каліостро не помре.
Весь час, поки, не кваплячись, нишпорив по кімнаті, в мене з голови не виходила остання фраза, кинута Шестипалим. Я знайшов багато цікавого, і серед іншого кілька пачок сигарет, начинених маріхуаною, а також якусь дещицю білого порошку — кокаїну чи то героїну. Проте не виявив ніякої урни і нічого, схожого на неї.
Коли я вийшов з кімнати, в коридорі було тихо. Здавалось, ніби в оселі Шестипалого нічого не сталося. Чи то мешканці цього кубла були такі ж пройди, як і Шестипалий зі своїм компаньйоном (і тому боялися викликати поліцію), чи будинок узагалі не був заселений.
Глянув на годинник. Він висів під ліхтарем, над сходами. Стрілки показували дві хвилини на першу. Я зійшов униз і необережно потягнув за головку дверної ручки. На протилежному тротуарі, цілячись просто в мене, стояв Шестипалий. Сухий звук пострілу потонув у розкотах грому. Я побачив лише блакитне полум'я, що вихопилось із дула його пістолета, і відсахнувся назад, зіщулившись. Потім витягнув «люгер» і вистрелив зі своєї незручної позиції. Після його другого пострілу з дверей полетіли тріски, я замкнув двері і, піднявшись сходами, оббігав увесь будинок в пошуках іншого виходу, але його не було. В кінці коридора, що виходив на сходову клітку, було вікно. Я відчинив його. Дощ уже вщухав. Досить висока кам'яна огорожа відділяла перший поверх від під'їзду сусіднього будинку.
Зіскочити туди здавалось не дуже складно. Я прикинув, що легко дотягнуся ногами до огорожі, і єдине, що турбувало мене, це чи не втрачу рівноваги — як-не-як у темряві та ще й вологі стіни... Не роздумуючи довго, перехилився з підвіконня й. намацав ногами верх огорожі. Вона виявилась досить широкою. Я пішов по огорожі, тримаючись за стіну будинку. Потім, перехилившись з огорожі, глянув униз. Нічна імла перетворила для мене триметрову відстань до землі у неозору безодню. Дощ майже перестав. Руки мої заковзали по камінню, і в мене на якусь мить забило дух. Довелось віддати своє тіло на поталу вологій нічній порожнечі. Найважчий момент настав, коли я опинився на землі. Мої ступні й усе тіло захлеснула гаряча хвиля нестерпного болю. І все ж я всміхнувся: якщо Шестипалий і далі стоїть напроти дверей будинку, його чекатиме сюрприз.