Першою ознакою того, що насправді планував Путін, став маніфест, опублікований ним у 2000 році під назвою “Росія на рубежі тисячоліть. - У ньому він на словах підтримує демократичні принципи, але його найтепліші слова призначені для персоналізованої моделі державної влади, яку він збирається запровадити в Росії. Він описує ліберальні реформи тисяча дев’ятсот дев’яностих років як західне нав’язування, яке має бути повалене. - Досвід дев’яностих яскраво показує, що справжнє оновлення нашої країни не може бути забезпечене експериментуванням з моделями і схемами, взятими з іноземних підручників. Механічне копіювання досвіду інших народів не гарантує успіху… Росія не може стати версією, скажімо, США або Великобританії, де ліберальні цінності мають глибокі історичні традиції. - Путін поставив під сумнів “ліберальні цінності” на противагу своїй похвалі державній автократії: замість індивідуальних прав - сильна держава і централізована влада. - Наша держава, її інститути і структури завжди відігравали винятково важливу роль у житті країни та її народу… Сильна держава - це не аномалія, якої потрібно позбутися. Навпаки, вона є джерелом порядку.
Щоб виправити помилки “західного” експерименту, Путін сказав, що необхідно повернутися до традиційних “російських” цінностей. Деякі з перерахованих ним цінностей нагадують про елементи авторитарного минулого Росії.
Патріотизм: Патріотизм є джерелом мужності і сили нашого народу. Якщо ми втратимо патріотизм, національну гордість і гідність, ми втратимо себе як націю. Віра у велич Росії: Росія була і залишиться великою державою.
Державність: Російський народ стурбований ослабленням державної влади. Вони з нетерпінням чекають відновлення керівної і регулюючої ролі держави.
Колективізм: Кооперативні форми діяльності завжди переважали над індивідуалізмом. Колективістське мислення має глибоке коріння в російському суспільстві. Більшість росіян вважають, що підтримка держави є запорукою покращення їхніх перспектив, а не індивідуальні зусилля та підприємництво.
Нова російська ідея: Нова російська ідея виникне як поєднання загальнолюдських принципів з традиційними російськими цінностями.
- *
Коли я читав маніфест Путіна у 2000 році, мене вразила схожість його “російських” цінностей з основоположними принципами Олександра Третього, найбільш репресивного з пізніх Романових, який постановив, що держава повинна будуватися на Православ’ї, Самодержавстві, Народності - Православ’ї, Самодержавстві та Нації. Применшення Путіним значення індивідуального підприємництва і його наполягання на верховенстві держави здалися мені тривожними і відсталими. Навіть назва, яку він обрав для своєї моделі державної влади - Нова російська ідея - відгонила старим мисленням. Вперше “російська ідея” була представлена на Заході філософом Володимиром Соловйовим наприкінці дев’ятнадцятого століття для позначення слов’янофільського антизахідництва та віри в російську культурну вищість. “Російська ідея” - це ідея російської винятковості, переконання в тому, що Росія була обрана для того, щоб відігравати особливу роль в історії цивілізації, з унікальною ідентичністю, яка вказує їй шлях, відмінний від решти світу, на противагу ліберальним, індивідуалістичним свободам Західної Європи.
У путінській версії “російської ідеї” могутня держава ототожнюється з могутнім лідером; національна єдність втілюється і представляється єдиним колективним речником - президентом. Його твердження про те, що Єльцинські роки були небажаним відхиленням, а експеримент з урядом західного зразка довів непридатність Росії до такої системи, сподобалося деяким верствам громадської думки, в тому числі тим, хто визнав меседж Путіна про те, що Росія стає некерованою без сильної держави, здатної навести порядок. Сильна держава” могла б бути виправданою в перехідний період, необхідний для побудови вільного громадянського суспільства, але вільне громадянське суспільство так і не було побудоване. А прихильники Путіна надали “російській ідеї” нового, додаткового виміру: думка про те, що тільки Володимир Путін може гарантувати стабільне управління, настільки широко повторювалася і просувалася, що, подібно до Людовика Чотирнадцятого, він почав вірити, що лєта се муа - держава - це я. - Коли керівник апарату Путіна В’ячеслав Володін сказав у 2014 році, що “сьогодні немає Росії, якщо немає Путіна, - це був не жарт, а освячення одноосібної держави.