Історична школа права (Г. Гуго, Ф. Савін’ї, Г Пухта) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранні періоди його історії. Тому право виключає всі чинники випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають в юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права слушно стверджували, що право — об’єктивне історичне явище, зумовлене етнокультурними чинниками, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.
Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т Тард) пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб розв’язання соціальних суперечностей та ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» людської психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об’єктивних чинників. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.
Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався із класовою боротьбою. Клас, що панує у суспільстві, змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до власних потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити на тому, що економічні чинники дійсно відіграли значну роль у виникненні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, у праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.
Кожній з теорій походження держави і права притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відображенням рівня економічного, політичного, культурного розвитку суспільства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню передумов і причин походження держави і права.
§ 2. Публічна влада і нормативне регулювання в первісній общині
Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі людини (два мільйони років тому) до утворення держави (п’ять тисяч років тому). Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап — родова община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община (стадія розкладання).
Залежно від способів господарювання вирізняють два головні періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збиральної (присвоювальної) економіки, коли люди одержували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, рибної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство переходить до землеробства, тваринництва, металооброблення, керамічного виробництва тощо.
Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім’ї, роди (20-30 чоловік), фратрії (декілька родів), племена, союзи племен. Родова община — це колектив людей, об’єднаних кровнородинними зв’язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища зумовлювала єдність інтересів і згуртованість членів роду.