Отже, правова сім’я — це сукупність правових систем, об’єднаних спільністю правосвідомості та правової культури, структури права та системи джерел права, особливостями правотворчості та право- застосування.
Розрізняють такі основні сім’ї правових систем, як:
- романо-германська правова сім’я;
- англо-американська правова сім’я;
- традиційна правова сім’я;
- релігійна правова сім’я;
- соціалістична правова сім’я.
Романо-германська правова сім’я почала формуватися в континентальній Європі з ХІІ ст. та набула значного поширення в численних неєвропейських державах, що запозичили її основні риси. До цієї сім’ї належать правові системи всіх країн континентальної Європи, а також багатьох латиноамериканських (Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу) та азіатських країн (Індонезії, Тайваню, Філіппін). Подібними до цієї сім’ї за формальними техніко-конструктивними особливостями є правові системи України, Росії, Бєларусі, Болгарії та деяких інших східноєвропейських країн.
Для правових систем романо-германської правової сім’ї характерні такі спільні ознаки.
1. Формування на основі рецепції (запозичення) римського права, яке після розпаду Західної Римської імперії більше семи століть було «мертвим», нечинним правом, та канонічного права.
2. Єдине розуміння сутності права, що склалося завдяки дослідженню і викладанню римського та канонічного права в європейських університетах. Перший з них — Болонський — заснований у 1088 р., а у ХУ ст. в Європі діяло вже більше 60 університетів.
3. Єдине розуміння норми права, котра розглядалася як абстрактне, загальне та неперсоніфіковане правило поведінки, що може неодноразово застосовуватися до невизначеної кількості випадків та осіб.
4. Основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт, головним з яких в ієрархії, починаючи з ХІХ ст., є закон. Інші джерела права також визнаються, але мають другорядне значення.
5. За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноваження судді та судові прецеденти.
6. Визнається поділ права на публічне та приватне, а також на відносно виокремлені галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.).
7. Усі основні галузі права кодифіковані.
8. Загальний понятійний фонд та термінологія, тобто подібність правових понять і категорій, які використовуються у кожній національній правовій системі.
9. Наявність системи загальних принципів, на яких базується правовий порядок. Деякі з них зафіксовано в законодавстві (наприклад, заборона зловживати правом, порушувати рівноправність чоловіків і жінок).
10. Пріоритет матеріального права над процесуальним.
Англо-американська правова сім’я історично виникла в Англії в ХІ ст.
До сім’ї загального права, поряд із правовою системою Англії, входять правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії, країн Британської Співдружності. Майже одна третина країн світу відчула на собі вплив системи загального права.
Для сім’ї загального права характерні такі спільні ознаки.
1. Загальне право не зазнало значного впливу з боку римського або канонічного права, його розвивали не університети, а юристи-практики, тобто в своєї основі воно є судейським правом.
2. У правових системах, які належать до цієї сім’ї, немає поділу права на публічне і приватне, а також класифікації права на відносно виокремлені галузі.
3. Структура цієї сім’ї складається із загального права, права справедливості та статутного права.
4. Для правових систем, які належать до цієї правової сім’ї, не характерна кодифікація, хоча іноді вона зустрічається (наприклад, у США).
5. Найпоширенішим джерелом права у цій правовій сім’ї є судовий прецедент — рішення за конкретною юридичною справою, яке є взірцем для розгляду аналогічних справ у майбутньому. Це не виключає наявності інших джерел права — статутного права, звичаїв, доктрини тощо.