Ігнорування в судовій практиці загальнообов’язкового характеру цих правил, як свідчить аналіз змінених і скасованих через неправильне призначення покарання вироків, досить поширене. Так, за даними Верховного Суду України, у 2003 році тільки апеляційними судами скасовано вироки місцевих судів з пом’якшенням покарання щодо 81 засудженого (або 13,2 % від скасованих), а у зв’язку з необхідністю застосування більш суворого покарання цими судами скасовано вироки щодо 485 осіб, або 79,1 % від усіх постановлених вироків. Із пом’якшенням міри покарання в апеляційному порядку змінено вироки щодо 3,1 тис осіб, або 68,4 % від змінених[96].
Обґрунтуванням скасування та зміни вироків (без зміни кваліфікації), як правило, було те, що суди, на порушення ст. 65 КК, не врахували з достатньою повнотою конкретні обставини вчиненого злочину й дані про особу винного. Так, при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину суди не завжди виходили з усіх обставин його вчинення: ступеня здійснення злочинного наміру, тяжкості наслідків, які настали, тощо; суди не брали до уваги роль винного у вчиненні злочину, його ставлення до цього злочину, поведінку в суспільстві, на виробництві, стан його здоров’я, сімейний стан, вік, а також поведінку потерпілих від злочину та інше.
Загальнообов’язковий характер цих правил підтверджується й тим, що ст. 69 КК передбачає виняток із цих правил — призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, виходячи з яких суд може лише в певних випадках, за певних обставин вийти за межі санкції, яка встановлює покарання за вчинений злочин. Саме винятковий характер правил, зазначених у ст. 69 КК, свідчить про те, що загальні засади призначення покарання, передбачені в ст. 65 КК, є загальнообов’язковими.
4. Загальні засади призначення покарання є системою правил, які мають ураховуватися судом у й: обов’язковій сукупності. Саме сукупність цих правил забезпечує можливість досягнення мети покарання. Ігнорування або недостатнє з’ясування ступеня впливу кожного з них на міру покарання виключає призначення законного, справедливого, індивідуального, гуманного покарання. Учені, які досліджували цю проблему, неодмінно підкреслювали названу ознаку загальних засад[97]. Так, М.А. Скрябін зазначав, що цілісність і єдність сформульованих законодавцем правил призначення покарання зумовлені їх структурною впорядкованістю, функціональною залежністю та взаємодією[98]. Дійсно, загальні засади — це не просто сума окремих правил, а певна їх система, кожен елемент якої взаємопов’язаний і взаємодіє з іншими: жодне правило не може враховуватися лише само по собі, ізольовано, у відриві від інших[99]. Тому безсумнівним досягненням КК України 2001 року є те, що кожне з загальних правил виділене в ст. 65 цього кодексу в окремому пункті й розташовано в послідовності, необхідній для вибору справедливої, законної та гуманної міри покарання винному. Однак не можна не сказати, що більш досконалою була б редакція ч. 1 ст. 65 КК України, якщо б у ній було визначено: "Суд призначає покарання з урахуванням сукупності таких обов’язкових правил…” (і далі за текстом).
5. Реалізація в загальних засадах принципів призначення покарання. Як було визначено раніше, такими принципами є: законність, справедливість, гуманність, індивідуалізація покарання, економія заходів кримінально-правового примусу. Можна з упевненістю стверджувати, що реалізація зазначених принципів на практиці є одним із найважливіших завдань, оскільки тільки в такому випадку призначене покарання може досягти мети його призначення.
Але проблема співвідношення принципів і загальних засад призначення покарання була і є однією з дискусійних у науці кримінального права. Так, у юридичній літературі інколи ототожнюються ці два поняття[100]. Уперше цю позицію висловив Г.А. Кригер[101]. Її підтримав С.В. Бородін[102] і деякі інші вчені[103]. Обґрунтовуючи цю позицію, Г.А. Кригер писала, що принципи призначення покарання втілюються в загальних засадах призначення покарання, які сформульовано в законодавстві, а виокремлення питання про принципи призведе до зайвого повторення тих самих положень[104]. Деякі автори, погоджуючись із цією думкою, пропонують загальні засади призначення покарання вважати тими загальними принципами призначення покарання, у яких законодавчо закріплено критерії такого призначення[105].
96
Див.: Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 5 (45). — С. 30–31.
97
Див.: Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. — Казань: Казан, ун-т, 1988. — С. 9; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980. — С. 26; Хамитов Р.Н. Специальные правила назначения наказания за единичное преступление по российскому уголовному праву: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. — Казань, 2001 та інші.
98
Див.: Скрябин М.А. Скрябин М.А. Обшиє начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. — Казань: Казан, ун-т, 1988. — С. 9.
99
Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Талія. — 2-е вид., переробл. та доп. — X.: ТОВ "Одіссей", 2004. — С. 223.
100
Див.: Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть Курс лекций. — М.: БЕК, 1996. — С. 399.
103
Див.: Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій /За ред. М.Й. Коржанського. — К.: Атіка, 2001. — С. 377; Жилкин М., Чанышев Д. Конкуренция норм Общей и Особенной части УК РФ при назначении наказания //Законность. — 2004. — № 1. — С. 52.
105
Див.: Российское уголовное право. В 2-х томах. — Т. 1. Общая часть / Под ред. А.И. Рарога. — М.: Профобразование, 2001. — С. 437; Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М., 1996. — С. 399; Пннаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права Украины. — X.: Юридический Харьков, 2002. — С. 367.