Існує ще й така точка зору, згідно з якою принципи призначення покарання і загальні засади призначення покарання є самостійними, хоча й тісно пов’язаними інститутами[106]. Прихильники цієї позиції вважають, що принципи слід досліджувати поряд[107] або у зв’язку[108] із загальними засадами призначення покарання. Так, на думку Л.А. Прохорова, В.Д Махінчука та М.А. Скрябіна співвідношення принципів і загальних засад призначення покарання слід розглядати у світлі філософських категорій загального й окремого, де як "окреме" виступають відповідні вимоги статті, що передбачає загальні засади призначення покарання, а як "загальне" — принципи призначення покарання[109]. При цьому М.А. Скрябін зазначає, що "загальні засади призначення покарання не тільки закріплюють принципові положення, але й реалізують їх у цілому, ставлять за обов’язок суду їх ураховувати"[110].
Найбільш аргументованою є позиція М.І. Бажанова, який, досліджуючи співвідношення принципів призначення покарання і загальних засад, вважав їх самостійними категоріями кримінального права, які перебувають у певному співвідношенні між собою і потребують самостійного розгляду, а тому "ототожнювати принципи та загальні засади призначення покарання, підміняючи одне поняття (принципи) іншим (загальні засади), неприпустимо"[111].
На нашу думку, незважаючи на тісний взаємозв’язок і залежність, що простежуються, принципи й загальні засади призначення покарання — це самостійні інститути, які характеризуються різним змістом та сукупністю різних ознак. Ототожнення принципів і загальних засад призначення покарання уявляється необґрунтованим оскільки:
1) загальні засади призначення покарання чітко визначені в ст. 65 КК України. Принципи призначення покарання не передбачені в законі, але знаходять вираз у багатьох нормах кримінального законодавства, що розкривають сутність інституту призначення покарання, у тому числі й у загальних засадах призначення покарання. Саме тому регулятивні властивості принципів призначення покарання, як і інших правових принципів, не можна ототожнювати з цими властивостями загальних засад призначення покарання, оскільки в принципах вони більш абстрактні й не мають законодавчої бази. Однак принципи призначення покарання, як і будь-які інші правові принципи, існують і діють незалежно від того, чи зафіксовані вони в законодавстві, оскільки вони несуть в собі об’єктивне начало;
2) принципи, які досліджуються, є тими вихідними положеннями, що використовуються для формування правил призначення покарання. Це відповідним чином відбивається й на загальних засадах призначення покарання, оскільки принципи призначення покарання є їх методологічною основою, критерієм формування їх змісту.
Кожна з загальних засад призначення покарання має своїм джерелом окремий принцип чи їх сукупність. Наприклад, наявність першої та другої з передбачених у ч. 1 ст. 65 КК загальних засад зумовлена основною, вихідною ідеєю законності призначення покарання та економії заходів кримінально-правового примусу, а виділення зазначених у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК правил призначення покарання — урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, — викликане необхідністю реалізації принципів індивідуалізації, гуманності та справедливості покарання;
3) принципи призначення покарання є саме тими вихідними ідеями, які надають цілісності (логічності, послідовності, збалансованості) інституту призначення покарання. Повне та всебічне з’ясування сутності принципів призначення покарання забезпечує правильне застосування його норм до конкретних ситуацій, а тим самим сприяє захисту прав та інтересів громадян. Так, саме з принципів справедливості й індивідуалізації покарання випливає право особи, винної у вчиненні злочину, вимагати, щоб обсяг державного примусу, що до неї застосовується, відповідав ступеню тяжкості вчиненого злочину, небезпечності самої особи й обставинам, які пом’якшують чи обтяжують покарання[112].
Таким чином, можна зробити висновок, що принципи призначення покарання й загальні засади призначення покарання є самостійними, але взаємопов’язаними категоріями. Це положення підкреслено Верховним Судом України, який у п. 1 Постанови Пленуму № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" зазначив, що судді "мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання"[113]. Таким чином, Пленум Верховного Суду України визнає загальні засади й принципи призначення покарання самостійними, але нерозривно пов’язаними кримінально-правовими інститутами: неухильне дотримання загальних засад призначення покарання є неодмінною умовою реалізації закладених у них принципів призначення покарання, і тільки в такій сукупності вони забезпечують досягнення мети покарання.
106
Див.: Прохоров Л.А. Обшиє начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид наук. — М., 1972. — С. 7; Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. — Казань: Казан, ун-т, 1988. — С. 16; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К., Вища школа, 1980. — С. 11; Махінчук В.М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема: Автореф. дис… канд. юрцд. наук — К., 2002.; Хамитов Р.Н. Специальные правила назначений наказания за единичное преступление по российскому уголовному праву: Автореф. дис…. канд. юрид. неук. — Казань, 2001 та інші.
107
Див.: Уголовное право. Часть Общая. — М., 1969. — С. 302; Курс советского уголовного права. Часть Общая. — Т. 2. — Л., 1970. — С. 320; Советское уголовное право. Часть Общая. — М., 1977. — С. 383–384.
108
Див.: Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид наук. — М., 1972. — С. 7–8; Махінчук В. Принцип економії репресії у новому Кримінальному кодексі України — важлива запорука адекватності покарання // Підприємство, господарство і право. — 2001. — № 11. — С. 69.
109
Див.: Прохоров Л. А. Общие начала назначения наказания и предупреждения рецидивной преступности. — Омск: ОВШМ МВД ССР, 1980. — С. 13, 16.
110
Див.: Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. — Казань: Казан, ун-т, 1988. — С. 16.
111
Див.: Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980. — С. 11.
112
Див.: Коробов П.В. Момент возникновения уголовной ответственности // Правоведение. — 2001. — № 2. — С. 160.
113
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. Про практику призначення судами кримінального покарання" // Вісник Верховного Суду України — 2003. — № 6 (40). — С. 14.