Пропонована монографія призначена для працівників правоохоронних структур, судів, адвокатів. Вона може бути корисна для студентів, аспірантів, що вивчають кримінальне право, а також викладачів юридичних вузів, які розробляють та читають спеціальні курси з питань призначення покарання. Книга враховує інтереси широкого кола читачів, вона адресована тим, кого цікавить теорія кримінального права, законодавство та судова практика.
"Пізнання так само нескінченне, як нескінченним є світ, життя, буття, у тому числі й буття права"[2]
Глава 1. Принципи призначення покарання
Дослідження всіх питань інституту призначення покарання уявляється неможливим без попереднього розгляду принципів призначення покарання. Споконвічно проблема принципів того чи іншого кримінально-правового інституту лежала в основі вирішення питань про його зміст і цільове призначення, була фундаментом визначення його сутності, ознак, практичного значення та співвідношення з іншими кримінально-правовими інститутами. Тому в науці кримінального права цій проблемі справедливо приділялась і приділяється значна увага. Не є винятком й інститут призначення покарання.
Незважаючи на це, питання про принципи призначення покарання в науці кримінального права не отримали однозначного вирішення. Саме тому треба розглянути докладніше питання про поняття принципів як правової категорії.
Термін "принцип" походить від латинського слова "principium", що означає найбільш загальне вихідне положення, яке визначає природу й соціальну сутність явища, його значення та найбільш істотні особливості. У тлумачних словниках принцип визначається як "внутрішнє переконання людини, погляд на речі"[3], "основне вихідне положення якої-небудь теорії, положення, вчення, науки, світогляду тощо"[4]. Саме таке тлумачення цілком може бути покладене в основу поняття правових принципів, якими є й принципи призначення покарання.
Правові принципи характеризуються низкою ознак, які дозволяють відрізняти їх від інших правових категорій: вони виражають зведену в закон волю держави; є нормативними, загальними, обов’язковими; виконують соціальну функцію — регулювання суспільних відносин, тобто виступають критерієм правомірності поведінки учасників цих відносин; спрямовують законодавчу і судову діяльність.
Виходячи з наведених ознак, під правовими принципами слід розуміти вихідні, загальнообов'язкові ідеї, визначені в правовій науці й покладені в основу змісту норм (інститутів) права та правозастосовчої практики.
Правові принципи залежно від характеру, змісту і сфери прояву класифікуються на: 1) загальні (загальноправові, основні); 2) міжгалузеві; 3) галузеві (спеціальні); 4) інституціональні.
Усі принципи права, виступаючи як система, взаємодоповнюються й конкретизують закладені в них ідеї. Тому, переходячи від найвищого ступеня узагальнення, яким є загальні принципи, до нижчих рівнів, принципи стають більш конкретними. Порушення принципів одного з рівнів закономірно позначається на функціонуванні всіх інших.
Загальні принципи, які визначають напрямки й основні риси правового регулювання всієї системи права, виражають найважливіші підвалини суспільства. Ці принципи закріплюються насамперед у Конституції держави, а також знаходять відбиття в інших законах. Так, у Конституції України 1996 року сформульовано загальноправові принципи: верховенства закону (ст. 8); поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6); справедливості (ст. 21, ч. 1 ст. 61); демократизму (ст. 1, 5, 6); рівноправності (ст. 24); винної відповідальності (ст. 62) та ін.
Міжгалузеві принципи, на відміну від загальних, діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах, оскільки відбивають найбільш загальні, фундаментальні положення двох чи більше галузей права, що є близькими за предметом і методом регулювання. Прикладом цьому є принцип невідворотності відповідальності, який має велике значення не тільки для кримінального права, але й для адміністративного права, кримінального процесу та інших.
Галузеві принципи мають свою специфіку залежно від методу і предмета регулювання та становлять менший (порівняно з загальними та міжгалузевими) ступінь узагальнення принципово значущих положень. Співвідношення загальних і галузевих принципів однозначне: загальні обумовлюють зміст галузевих принципів, оскільки лежать в основі всієї системи права і знаходять вираз на різних її рівнях. У зв’язку з цим видається правильною думка Н.І. Загороднікова, який, характеризуючи принципи кримінального права, писав, що вони визначені об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, випливають з природи кримінального права, а також із практики застосування кримінального законодавства[5]. Галузеві принципи, базуючись на загальних і міжгалузевих, виражають специфічні основні положення, ідеї конкретної галузі права, визначають суть і соціальну, зумовленість її норм, а тому за своїм змістом багатші (ширші) за загальні та міжгалузеві.
2
Див.: Керимов Д.А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права. — М.: Авента, 2000. — С. 5.
5
Див.: Загородити» Н.И. Принципы советского уголовного права // Советское государство и право. — 1966. — № 5, — С. 66.