Вимога закону призначати покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, своєю метою має дотримання судами принципу законності при призначенні винному конкретного покарання.
Однак у науці кримінального права це правило тлумачиться неоднозначно. Найбільш визнаною є позиція вчених, які вважають, що ці межі визначаються санкцією статті Особливої частини, у зв’язку з чим обов’язком суду є призначення в усіх випадках покарання в межах, "чітко визначених в статті Особливої частини"[121]. При цьому прихильники наведеної точки зору стверджують, що призначення судом додаткового покарання, не передбаченого в санкції статті, не можна розглядати як вихід за її межі[122], що суд "зв’язаний рамками вищої та нижчої меж санкції статті, за якою кваліфіковано злочин"[123], і вийти можна тільки за нижню межу санкції на підставах, передбачених статтею про призначення більш м’якого покарання[124].
Але останніми роками щодо визначення цієї загальної засади призначення покарання Л.Л. Кругліков, А.В. Васильєвський, А.В. Іщенко та інші вчені висловлюють точку зору про необхідність внесення певних коректив до її змісту, оскільки межі покарання визначаються не санкцією тієї чи іншої статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинення злочину, а санкцією кримінально-правової норми. Аргументувалося це тим, що практично жодна санкція статті не може дати суду всеосяжного й точного уявлення про коло засобів впливу й межі призначення покарання, про строки й розміри покарання, які суд зобов’язаний застосувати до особи, яка вчинила злочин. Повне ж уявлення про надані суду можливості, про законодавчі межі призначення покарання може дати лише санкція кримінально-правової норми, серцевиною якої є санкція статті Особливої частини КК. Водночас низка елементів, що можуть серйозно коректувати приписи останньої або конкретизувати їх, наводяться в Загальній частині кримінального законодавства[125].
Аналізуючи кримінальне законодавство різних країн, можна побачити, що законодавець по-різному формулює це правило призначення покарання. Так, у КК РФ у ст. 60 визначено, що "особі, винній у вчиненні злочину, призначається покарання в межах, передбачених відповідною статтею Особливої частини чинного Кодексу, і з урахуванням положень Загальної частини чинного Кодексу"[126]. Подібним чином сформульовано це правило в КК Республіки Білорусь (ст. 62), КК Грузії (ст. 36)[127], КК Киргизької Республіки (ст. 53)[128], КК Латвійської Республіки (ст. 46)[129], КК Литовської Республіки (ст. 54 КК)[130].
КК Естонської Республіки вказує на врахування тільки меж, установлених статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не визначаючи при цьому необхідності керуватися положеннями Загальної частини КК[131].
У КК Польщі (ст. 53 § 1) та КК Франції (ст. ст. 132-24) це правило формулюється більш широко: "у межах, передбачених законом"[132].
Стаття 65 КК України передбачає: "Суд, призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Особливої частини цього КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин".
Досліджуючи ст. 65 КК України, треба погодитися, що санкція статті Особливої частини КК не може дати вичерпного уявлення про межі покарання, яке може бути призначене судом, оскільки:
1) у багатьох санкціях не вказується мінімум покарання;
2) не враховується можливість призначення додаткових покарань, не передбачених у санкціях;
3) у санкції не передбачається можливість звільнення від кримінальної відповідальності й покарання;
4) у санкції не передбачаються обмеження щодо застосування окремих видів покарання: довічного позбавлення волі, арешту, виправних робіт тощо.
У всіх цих випадках межі, у яких суд може призначати покарання, визначаються за допомогою норм Загальної частини, де передбачено види й строки покарань та інше.
Саме тому видасться неточною позиція Л.Л. Круглікова, А.В. Васильєвського, А.В. Іщенка. Є недоцільним внесення змін у п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, оскільки виходячи з розуміння загальних засад призначення покарання як сукупності загальнообов’язкових правил суд, призначаючи покарання, повинен згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 КК ураховувати положення Загальної частини КК. Тому також не є порушенням правила, визначеного в п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, вихід суду в передбачених у ст. 69–71 КК випадках за мінімальні чи максимальні межі санкції.
121
Див.: Прохоров Л.А. Санкции уголовного закона и практика назначения наказания // Труды ВЮЗИ. — 1976. — Т. 42. — С. 107.
122
Див.: Кригер Г.А., Кригер Г.Л. О дополнительных мерах наказания //Советская юстиция. — 1972. — № 1. — С. 14; Новоселов Г.П. Критерии определения судом меры уголовного наказания: Дис. канд. юрид. наук. — Свердловск, 1981. — С. 100.
123
Див.: Шупленков В.П. Индивидуализация наказания за воинские преступления. — М.: ВПА, 1974. — С. 9.
125
Див.: Шупленков В.П. Индивидуализация наказания за воинские преступления. — М.: ВПА, 1974. — С. 282–283.
126
Див.: Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. — М., НОРМА-ИНФРА*М, 1998. — 2-е изд., изм. и доп. — С. 159.
127
Див.: Уголовный кодекс Грузии /Под ред. З.К. Бигвава. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — С. 121.
128
Див.: Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Под ред. редколлегии серии “Законодательство зарубежных стран". — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — С. 77.
129
Див.: Уголовный кодекс Латвийской Республики / Пер. с латышск. A. И. Лукашова. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — С. 82.
130
Див.: Уголовный кодекс Литовской Республики / Науч. Ред. B. Павилониса. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — С. 169.
131
Див.: Уголовный кодекс Эстонской Республики / Под ред. редколлегии серии "Законодательство зарубежных стран". — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — С. 60.
132
Див.: Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. А.И. Лукашов. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — С. 70.