Формулюючи правило, передбачене в п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, законодавець визначає найбільш відповідну типовій тяжкості злочину та особі винного міру (вид і розмір) покарання.
Санкція певної статті Особливої частини КК має велике значення як для призначення покарання, так і для інших форм реалізації кримінальної відповідальності, оскільки саме в санкції статті законодавець виражає "оцінку типових характеристик небезпечності вчиненого й особи винного"[133], визначаючи найбільш типове покарання за вчинення певного виду злочину, передбаченого диспозицією цієї статті. Формуючи санкцію статті, законодавець виходить з оцінки узагальнених, найбільш типових, закономірних характеристик об’єктивних і суб’єктивних ознак певних діянь. Саме тому суд, призначаючи покарання, має перш за все виходити з меж санкції, ураховуючи ступінь тяжкості конкретного злочину, тобто форму вини, якщо злочин може бути вчинений як умисно, так і з необережності; зі стадій вчинення злочину, наявності співучасті, множинності (сукупності, повторності чи рецидиву) та інше. Отже, роль санкції багатогранна, однак межі санкції певної статті Особливої частини, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, і межі призначення покарання не є тотожними, оскільки санкція статті Особливої частини КК на відміну від санкції кримінально-правової норми визначає не всі види й розміри покарання, які можуть призначатися за вчинення певного злочину[134].
Беручи до уваги викладене, під законодавчо встановленими межами призначення покарання, треба розуміти законодавчо встановлені санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і статтями Загальної частини КК, вид або види покарання та їх мінімальні й максимальні межі.
Вимога про призначення покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, нерозривно пов’язана із загальною проблемою системи й видів покарання в КК України, оскільки, по суті, саме зміст, принципи й порядок побудови системи покарань визначають законодавчу основу, принципи й порядок призначення судом конкретного виду й розміру покарання в межах санкції. Проаналізувавши ст. ст. 51–52 та інші статті чинного Кримінального кодексу, можна визначити ті принципи, яким підпорядкований порядок розташування покарань у їх системі, а саме: 1) усі види покарань розміщені в певному порядку залежно від їх суворості. При цьому важливо підкреслити, що законодавець використовує принцип побудови системи покарань "від менш суворого до більш суворого"; 2) види покарань передбачено вичерпним чином: система включає всі без винятку види покарань; 3) усі види покарань у системі класифіковано на три групи: основні, додаткові й ті, що можуть бути і основними, і додатковими. Додаткові покарання, у свою чергу, поділяються на обов’язкові й факультативні; 4) кожне покарання в системі має свої специфічні ознаки й межі, суворо визначені законом. Саме реалізація цих принципів при призначенні покарання дає змогу говорити про його справедливість та обґрунтованість.
Досліджуючи питання про межі призначення покарання, необхідно розглянути види й зміст санкцій, установлених у чинному кримінальному законодавстві.
У теорії кримінального права по-різному визначається система й види санкцій. Наприклад, деякі вчені класифікують санкції на абсолютно-визначені, відносно-визначені, альтернативні та відсильні[135]. При цьому С.І. Дементьев виділяє серед відносно-визначених санкцій ще й такі види, як санкції з вузькими й широкими межами покарання. Він також вважає, що альтернативні санкції — це сукупність основних і додаткових відносно-визначених санкцій[136]. Л.Л. Кругліков узагалі виділяє шістнадцять "теоретично мислимих конструкцій" санкцій[137].
Найбільш визнаним і таким, що відповідає чинному КК України, слід вважати виділення відносно-визначених, альтернативних санкцій та їх різновидів: кумулятивних і змішаних. Відносно-визначеною є санкція, яка передбачає один вид покарання і вказує його нижчу та вишу межі. При цьому в КК України 2001 року містяться такі види відносно-визначених санкцій: 1) з нижчою і вищою межами покарання (на строк "від” і "до"); 2) тільки з вищою межею покарання (на строк "до"). У цьому випадку нижчою межею є мінімальний розмір покарання, установлений в статті Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання. Кумулятивними є такі відносно-визначені санкції, у яких поряд з основним покаранням міститься вказівка на одне або декілька додаткових покарань певного виду, які можуть бути призначені судом до основного (наприклад санкція ч. 3 ст. 149 КК). Альтернативна санкція містить указівку на два або декілька основних видів покарання, з яких суд обирає одне (наприклад санкція статті 116 КК України). При цьому альтернативна санкція визнається змішаною, якщо містить указівку на можливість застосування поряд з одним з основних покарань додаткового (наприклад санкція ч. 1 ст. 144 КК).
133
Див.: Бокова И. Проблемы технико-юридического конструирована верхних и нижних пределов наказаний в санкциях статей Главы 22 КК РФ // Уголовное право. — 2003. — № 2. — С. 15.
134
Див.: Благав Е.В. Применение уголовного права — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — С. 62.
135
Див.: Советское уголовное право. Общая часть / Под ред. Н.А Беляева, М.И. Ковалева. — М., 1977. — С. 49.
136
Див.: Дементьев С.И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы. — Ростов-на-Дону, 1986. — С. 32.
137
Див.: Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — С. 273–277.