У статтях КК України 2001 року відсутні абсолютно-визначені санкції. Питома вага відносно-визначених санкцій у чинному кримінальному законодавстві складає 32,5 %, альтернативних — 38,4 %, кумулятивних — 14,7 %, змішаних — 14,4 %. При цьому в КК України 2001 року налічується 15 видів альтернативних санкцій, що передбачають два види покарань; 21 санкція — 3 види покарань; 13 санкцій — 4 види покарань[138].
Порівняння санкцій статей КК України 1960 року й КК України 2001 року дає змогу констатувати деяке розширення можливостей суду щодо індивідуалізації покарання в чинному КК, оскільки в ньому превалюють альтернативні санкції, а також передбачається значна кількість альтернативних і змішаних санкцій, що містять три, чотири види покарання. Водночас у КК України 2001 року при побудові санкцій законодавець частіше, ніж у КК 1960 р., використовує такі види покарань, як штраф, громадські й виправні роботи, однак покарання у вигляді позбавлення волі як різновид покарань, що передбачені у відносно-визначених санкціях, як і раніше, залишається безперечним "лідером" і визначається у 232 санкціях. Тим же часом, незважаючи на значний відсоток призначення особам, винним у вчиненні злочину, покарання у вигляді позбавлення волі (2003 рік — 60 983 засудженим, або 30,3 % з числа всіх засуджених), суди частіше стали застосовувати до засуджених покарання, альтернативні позбавленню волі. Так, у 2003 році громадські роботи як вид покарання були призначені 2761 засудженому, або 1,4 % (у 2002 році — 1794 засудженим, або 0,9 %, у 2001 році — 0,07 %); обмеження волі у 2003 році — 3514 засудженим, або 1,7 % (у 2002 році — 3121 засудженому, або 1,6 %, у 2001 році — 0,3 %); арешт у 2003 році — 1995 засудженим, або 1 % (у 2002 році — 1674 засудженим, або 0,9 %, у 2001 році — 0,2 %)[139].
Виходячи з розуміння особливостей конструювання санкцій чинного кримінального законодавства, можна конкретизувати порядок призначення покарання залежно від виду санкції та передбаченого в ній покарання таким чином:
1) якщо санкція є відносно-визначеною, то суд зобов’язаний призначити лише той вид основного покарання, який безпосередньо в цій статті визначений (за винятком тих випадків, що перед бачені в ст. 69 КК України);
2) якщо санкція альтернативна, суд має право обрати як основне лише один вид покарання з числа передбачених у цій санкції видів покарань.
Стосовно призначення додаткових покарань у кримінальному законодавстві визначено особливий порядок:
1) якщо у відносно-визначеній санкції поряд з основним покаранням міститься одне або декілька додаткових покарань певного виду, то суд повинен вирішити питання про доцільність призначення винному додаткового покарання, передбаченого в санкції цієї статті;
2) обираючи додаткове покарання винному, суд має враховувати, що останнє може бути як обов’язковим, так і факультативним. У зв’язку із чим суд повинен точно встановити вид додаткового покарання;
3) якщо додаткове покарання є обов’язковим, то суд за загальним правилом повинен його призначити винному (за винятком тих випадків, що передбачені в ст. 69 КК України);
4) доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується судом з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного з обов’язковим обґрунтуванням у вироку;
5) якщо в санкції передбачено декілька видів обов’язкових додаткових і (або) факультативних додаткових покарань, то суд, призначаючи покарання за один злочин, може до основного покарання приєднати одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених чинним КК України;
6) суд має враховувати, що деякі види додаткових покарань можуть призначатися також і в тих випадках, коли вони в санкціях не передбачені (ст. 54, 55 КК України). І тоді їх межами виступають межі, установлені в статтях Загальної частини КК для даного виду покарання.
Досліджуючи види та зміст санкцій, установленому чинному кримінальному законодавстві, треба розглянути питання про їх обґрунтованість і досконалість, оскільки останні виступають передумовою призначення справедливого й обґрунтованого покарання винному.
139
Див.: Судимість осіб та призначення мір покарання у 2003 році // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 4 (44). — С. 30–33.