Проти такої позиції виступив А.О. Пінаєв, який стверджує, що не можна, аналізуючи цю засаду, говорити про врахування характеру злочину, оскільки на його думку "характер суспільної небезпечності вчиненого визначається безпосереднім об’єктом. Ось чому вбивство відрізняється від крадіжки за характером тяжкості (суспільної небезпечності), але вони через відсутність порівнюваних величин не можуть відрізнятися за ступенем тяжкості. У свою чергу, одне вбивство від іншого й одна крадіжка від іншої відрізняються за ступенем тяжкості, але не відрізняються за характером, оскільки посягають на той самий безпосередній об’єкт. У цьому зв’язку не можна говорити про врахування при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину цінності об’єкта — це вже враховано як у диспозиції, так і в санкції відповідної статті"[208]. Подібну точку зору висловлював ще 1980-х роках Г.П. Новосьолов, який вважав, що обставини, які характеризують об’єкт злочину, мають ураховуватися судом лише при кваліфікації вчиненого й не можуть братися до уваги при визначенні покарання в межах санкції статті Особливої частини КК[209].
Цю позицію обстоюють також М.О. Потебенько, В.Г. Гончаренко та інші вчені[210]. Вони підкреслюють: "Необхідно мати на увазі, що зазначені обставини враховуються при обранні міри покарання лише тоді, коли вони не входять у конструкцію-складу злочину"[211].
Є й інші точки зору. Так, деякі вчені, розглядаючи загальні засади призначення покарання, відмічають те, що ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. На їх думку, "на неї впливають різні об’єктивні і суб’єктивні обставини: цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер і розмір завданого збитку), спосіб посягання, форма і ступінь вини, мотивація злочину, наявність або відсутність у справі відразу декількох кваліфікуючих ознак тощо"[212].
У науці також висловлюється думка про те, що "тяжкість злочину характеризується такими обставинами, які в межах того самого складу злочину свідчать про його більшу чи меншу небезпечність"[213].
В.К. Грищук вважає, що ступінь тяжкості вчиненого не залежить від стадії злочину, виду співучасника злочину, віку злочинця тощо[214].
Серед російських учених також немає єдності думок з цього питання, незважаючи на чітку регламентацію в ст. 60 КК РФ необхідності врахування при призначенні покарання характеру й ступеня суспільної небезпечності злочину.
Позицію російського законодавця було піддано критиці А.В. Іщенком, який, розглядаючи проблеми призначення покарання, зазначає: "…під характером суспільної небезпечності розуміється небезпечність, властива не окремому злочину, а всім злочинам цього виду, а ступінь суспільної небезпечності відноситься до конкретного вчиненого злочину, тому указівка в ч. 3 ст. 60 КК РФ на необхідність урахування при призначенні покарання характеру суспільної небезпечності виявляється зайвою"[215]. У зв’язку з цим він стверджує, що характер суспільної небезпечності злочину є чинником, який визначає не індивідуалізацію покарання, а його диференціацію[216]. Деякі автори, підтримуючи цю позицію, додають, що "характер суспільної небезпечності злочину враховується законодавцем при визначенні меж покарання за нього та є головним критерієм класифікації злочинів"[217]. Подібної точки зору дотримується також і Є.В. Благов, який вважає, що "урахування характеру суспільної небезпечності не має самостійного значення, що, зрозуміло, виключає його із загальних засад"[218].
На думку В.І. Ткаченка, характер суспільної небезпечності може як ураховуватися, так і не враховуватися судом при призначенні покарання залежно від виду складу злочину. Автор пише, що "при вчиненні злочину з "простим складом" він (злочин) завдає шкоди одному об’єкту, наприклад, при вбивстві без обтяжуючих обставин, і тому при призначенні покарання характер злочину не враховується. Він має значення при призначенні покарання за злочини зі складним складом за ознакою багатооб’єктності"[219]. Цю позицію було піддано критиці. Зокрема, М.М. Становський вважає, що "якщо стати на таку позицію, то, наприклад, суд при засудженні особи за злочини з так званим "простим складом", а вони складають за КК РФ більше однієї третини серед усіх злочинів, не повинен ураховувати викликані в певних випадках цими злочинами необоротні наслідки, наприклад, у тому ж убивстві без обтяжуючих обставин та інших подібних злочинах"[220].
208
Див.: Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права Украині. — X.: Юридический Харьков, 2002. — С. 370–371.
209
Див.: Новоселов Г.П. Критерии определения судом меры уголовного наказания: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Свердловск, 1981. — С. 15.
210
Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. — К.: Форум, 2001. — У 2-х ч. — С. 293.
212
Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Танін. — К. — X.: Юрінком Інтер — Право, 2003. — С. 227; Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Танін. — К. — X.: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. 324.
213
Див.: Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / НАВДУ; Киев. ИВД; Киев, междунар. ун-т; Отв. ред. Я.Ю. Кондратьев; Науч. ред.: В.А. Клименко, Н.И. Мельник. — К.: Атака, 2002. — С. 312–313.
214
Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хаврошока. — К.: Каннон, 2001. — С. 52, 161.
215
Див.: Ищенко А.В. Назначение наказания по Уголовному кодексу Российской Федерации: Научно-практическое пособие. — М.: Юрлитинформ, 2002. — С. 7.
217
Див.: Шупленков В.П. Индивидуализация наказания за воинские преступления. — М.: ВПА, 1974. — С. 20.
218
Див.: Благов Е.В. Назначение наказания. Теория и практика. — Ярославль, 2002. — С. 12.
219
Див.: Ткаченко В.И. Обшиє начала назначения наказание //Российская юстиция — 1997. — № 1. — С. 10.